Розділ 11.5

— О, в мене ж для тебе дещо є! — шукаючи в сумці щітку для волосся, я помітила кулінарну книгу, яку купила для Дема. — Рецепти з Землі. Купила ще в перший день, як туди перемістилася.

Я винувато усміхнулася. Я відчувала себе дивно, віддаючи Дему книжку, яку купила для нього 8 років тому.

— Дякую, — Дем взяв книжку, з цікавістю її погортав і поклав на стіл. — Схоже, тут є нові для мене страви. Хоча я вже багато земних рецептів знаю. Я навіть кухарем в Англії працював. Де я тільки не був, шукаючи тебе!

— Подорожі — то цікаво, — я опустила погляд. Не хотілося знову бачити сум в очах Дема. — Набагато цікавіше, аніж сидіти вдома з дитиною. Хоча я дуже люблю свою дочку, але життя в нас складне.

— Я б краще сидів вдома з дитиною, аніж мандрував світами, — Дем говорив тихо, ніби не хотів, щоб я почула. Але навіть якби він мовчав, я б все одно знала: йому боляче. І причина його болю — я.

Провівши з Демом ще одну ніч, сповнену ніжності й прихованого болю, я повернулася до батьків. Побула трохи з ними, потім сходила до Ніди, а ввечері, коли прийшла додому, виявила Дема на маминій кухні. Він готував разом з нею вечерю, а ще приніс з собою аж два лимонних пироги і купу печива — лимонне, апельсинове, смородинове і бананове.

— Візьмеш з собою. Доньку пригостиш, — мені було трохи ніяково від того, що Дем підготував для Ліди подарунки. Але на печиві вони не скінчилися. Він вручив мені ще невеличку коробочку, перев’язану фіолетовою стрічкою. — Це теж для неї.

— Навіщо?.. — тут вже я остаточно розгубилася. — У Ліди день народження був ще наприкінці квітня, ой, тобто місяця Муіра, — за 8 років я встигла відвикнути від наших назв місяців. — А до Нового року ще 3 місяці.

— Муір, кажеш?.. — Дем замовк, на мить замислившись, але потім продовжив. — Просто захотілося. Хіба подарунки треба лише на свята дарувати?

— Ліда не звикла до частих подарунків. В нас мало грошей, — я почувалася винувато через те, що не могла забезпечити своїй доньці щасливого дитинства.

Почувши це, до розмови підключилися й мої батьки.

— Ой, то треба ж купити щось цінне і продати на тій твоїй Землі, — мама аж розхвилювалася, що її єдина онучка живе доволі бідно. — В нас же достатньо грошей. Та й ти, Кетто, могла б зайнятися тут зіллями і продавати їх. Ти ж не забула ще, як варити зілля?

Хіба я могла забути те, до чого в мене був талант? Мама мала рацію: мені потрібно повернутись до приготування зіль. Так я зможу заробляти достатньо грошей і моя дочка буде мати все, що потрібно і навіть більше.

Після вечері Дем залишився на ніч. Я раділа, що він прийшов, бо не хотіла розриватися між ним і батьками. Весь вечір мене мучила цікавість, що він поклав у коробку для Ліди, але Дем заборонив мені розв’язувати стрічку.

— Розпакуєте разом. Нехай це буде сюрпризом, — його губи ніжно торкнулися моєї щоки, залишаючи легкий, майже невагомий поцілунок. Я очікувала на продовження, але Дем відсторонився і серйозно на мене подивився. — Отже, твоя дочка народилася наприкінці місяця Муіра?

— Так, 17 числа. А чого ти питаєш?

Мені подумалося про кумедний збіг: в Дема теж день народження був 17 числа, тільки в червні, місяці Раддаса. Аж раптом я зрозуміла, що турбувало весь вечір Дема, чому він був такий задумливий. Трясця… Невже він подумав, що Ліда…?

— Питаю, бо в мене досить добре з математикою. Скажи мені чесно, Кетто, вона не моя дочка?

В мене все стиснулося всередині від цього питання. Невже Дем вирішив, що я могла йому збрехати, що я приховала б від нього його дочку? Боги, я і сама хотіла, щоб Ліда була його дочкою, але… не судилося.

— Ні, — я похитала головою. — Я б не стала від тебе таке приховувати. Навіть якби страшенно ображалася. Я ж не жорстока.

— Але ж місяць Муір…

— Деме, — хоч як тяжко мені було про це говорити, але я мусила поставити всі крапки над «і». — В нас востаннє тоді було в безпечний день. З ним я провела ніч трохи згодом, якраз коли настала овуляція. Якби я хоч трохи сумнівалася, то обов’язково перевірила б. Але ні, я впевнена на всі 100% — вона не твоя. На жаль, — додала я, бачачи, що моя відповідь сильно засмутила Дема. Невже він дійсно весь вечір сподівався, що Ліда може виявитися його дочкою? Тепер боліло і мені. Яка ж я негідниця! Сама себе ненавиджу. — Я б дійсно хотіла, щоб вона була твоєю, а не чоловіка, якого я ніколи не кохала, а останні роки ледве терпіла.

Дем більше не ставив питань. Він прийняв факт: Ліда йому чужа. Пригорнувши мене в свої обійми, Дем, як не дивно, швидко заснув. Я навпаки довго лежала без сну, роздумуючи над тим, яка я погана людина. Я зруйнувала такі чудові стосунки. Навіть, якщо ми зможемо здолати всі непорозуміння, якщо знову будемо разом, між нами все одно залишиться прірва, яку не здолати. Моя дочка. Вона не від нього. І цей факт ніщо не змінить.