Розділ 11.2

Коли я вранці прокинулася, то перше, що відчула — жар руки Дема на моєму животі. Він ніжно обіймав мене уві сні. Я поклала свою руку поверх його і знову відчула гіркий смак провини, змішаної з тугою. Під час вагітності я мріяла, щоб Дем гладив мій живіт, щоб усередині мене росла його дитина, а не Павла. І зараз ця мрія знову випливла назовні, ось тільки я більше не вірила, що у нас може бути спільне майбутнє. Я продовжувала кохати Дема і знала, що і він мене теж кохає, але між нами були надто нездоланні розбіжності, а компроміси ми знаходити не вміли.

Я повернулася до Дема і притулилася, сховавши обличчя на його грудях, він тільки міцніше обійняв мене крізь сон. Я вже й забула, як чудово засинати й прокидатися з ним разом. Дем завжди обіймав і цілував мене навіть уві сні. Не втримавшись, я притулилася губами до його губ і через мить, прокинувшись, він відповів на мій поцілунок. Ще мить — і ми знову кохалися, з тією ж пристрастю, що і раніше.

— Доброго ранку, Кей, — Дем усміхнувся мені.

Вперше з моменту мого повернення Дем назвав мене Кей — для нього я була особливою, такою ж, як і стародавня героїня Кеттілія Йодарі, яку скорочено називали Кей. Я сумувала за цим варіантом імені. Сумувала за ніжністю в голосі Дема, за його теплими дотиками, за його коханням.

— Я тебе розбудила? — я лукаво посміхнулася. Боги, як мені не вистачало наших спільних пробуджень!

— Я б не проти завжди так прокидатися, — Дем повернув мені посмішку. Його очі сяяли, коли він дивився на мене і зараз я вже майже не бачила в них суму. Тільки радість від того, що я знову поруч.

— Як щодо кави в ліжко? — я солодко позіхнула і потягнулася.

— Схоже, деякі речі не змінюються, — Дем розсміявся і, поцілувавши мене в губи, підвівся з ліжка і пішов на кухню.

Я не поспішала вставати, незважаючи на пізній час — годинник наближався до 12 дня. Я насолоджувалась приємним моментом, ніжачись у ліжку в очікуванні свого сніданку. Дем був єдиним чоловіком, який приносив мені сніданок у ліжко. Трясця, та він єдиний, хто взагалі приголомшливо готує!

Хвилин через 15 Дем протиснувся у двері з тацею. На ній стояли дві тарілки з пишним омлетом з сиром та грибами, дві чашки ароматної кави та блюдечко з сиром і залишками лимонного пирога. Ідеальний сніданок! У мене відразу потекли слинки.

— Таке відчуття, що ти всі ці вісім років голодувала, — пирхнув Дем, спостерігаючи з яким апетитом я поглинаю сніданок.

— Можна сказати, що так. Без твоєї їжі якось і не скажеш, що їси. Це як жити та існувати — дві великі різниці.

— Лестощами ти мене не задобриш, Кей, сама чудово знаєш, — Дем усміхався. В його голосі не було образи, але він для вигляду все ще прикидався ображеним.

— Знаю. А ще я знаю — ти ніколи не злишся, коли називаєш мене Кей.

— От негідниця! — розсміявшись, Дем схопив мене за шию і притягнув до себе для поцілунку. Я була лише рада. Зараз я намагалася не думати про ті почуття, що гризли мене зсередини. Поки він мене торкається, я дозволю собі бути трішки щасливою. У мене ще буде час для страждань. Обов’язково буде.

Щойно ми закінчили зі сніданком, як Дем запитав:

— До бабусі підемо зараз?

— Так, — я трохи боялася цієї зустрічі, бо знала: архімагеса Тіррена буде мене сварити. Але часу в мене було обмаль. — Якщо вона не зайнята.

— Зараз уточню.

Поки я приймала душ, Дем зв’язався з бабусею через кристал — з земними телефонами я майже відвикла від нашого магічного зв’язку — і вона погодилася мене прийняти. Отже час побачитися з архімагесою Тірреною і… отримати добрячу прочуханку за те, що так нерозумно втекла.