Розділ 11.1

МУІРН 

Кетта

Незручне мовчання затягнулося і не рятувало навіть вино. Раніше нам з Демом добре було мовчати разом, а зараз ця надто гучна тиша давила й пригнічувала. Я відійшла в туалет, а потім, повертаючись, чомусь зазирнула в спальню. Хотілося побачити місце, де ми були щасливими. Цікаво, Дем приводив сюди інших дівчат після мене? Чи були вони в нього взагалі? Напевно, були. Може, він їх і не кохав, але навряд чи стільки років він обходився без жіночої уваги.

Я увімкнула світло і не стрималась від усмішки. Тут все було майже так, як я пам’ятала: ті ж самі меблі, ті ж шпалери, те ж покривало з рунними візерунками й килим, хіба що декору й книжок на поличках додалося. Я присіла на ліжко, погладила рукою покривало, згадуючи ті ночі, що ми тут проводили, і несподівано для себе залізла на ліжко з ногами і, опустивши голову на подушку, згорнулася калачиком. Я хотіла полежати кілька хвилин, всотати в себе солодкі спогади нашого спільного минулого, але втома і алкоголь зіграли зі мною злий жарт. Я заснула.

Прокинувшись, я не одразу зрозуміла, де знаходжусь, зате одразу відчула, чия рука мене обіймає крізь сон. Хіба я могла сплутати запах Дема та його тепло з кимось іншим? Я присунулася трохи ближче до Дема і він у відповідь на цей рух торкнувся губами моєї шиї. Його рука ковзнула до мого живота, притискаючи мене до себе ще сильніше. Схоже, він не спав. Я відгукнулася на його дотики і повернулася, губи Дема відразу ж вп’ялися в мої. Він цілував мене з жадібністю спраглого в пустелі і не встигла я схаменутися, як він перевернув мене на спину і накрив собою. Дотики Дема, його поцілунки, були такими ж, як і раніше, і якби не повна тиша, то я б вирішила, що все знову добре. Дем завжди мені шепотів на вухо всілякі милі дурниці під час занять коханням. Зараз же він мовчав.

— Все ще сердишся на мене? — спитала я, коли ми і після того лежали поруч мовчки.

— А сама як думаєш? — пирхнув Дем. — Хіба ти не злилася б, якби я без попередження зник на 8 років?

— Злилася б.

— Ну ось, — Дем все-таки повернувся на бік і подивився на мене. — Коли ти повертаєшся назад?

Я замислилась. Я не сказала дочці та свекрусі, що на кілька днів зникну, бо не була певна, що портал вдасться відкрити. Мені треба повернутися якнайшвидше, поки Валентина, трясця її матері, В’ячеславівна не підняла тривогу. Від неї чого завгодно можна було очікувати, навіть позбавлення батьківських прав.

— Швидше за все у понеділок, максимум у вівторок. Я пішла без попередження. Дочка хвилюватись буде. Тільки мені треба спершу зустрітися з твоєю бабусею. Хочу обговорити з нею портали. Допоможеш влаштувати зустріч?

— Допоможу. Ти надовго на Землю повертаєшся?

— Деме, я не знаю… — мені дуже хотілося повернутися в Муірн назавжди, мені не подобався світ без магії, але я не могла ні покинути там доньку, ні забрати сюди поки що. — Мені треба якось домовитися зі свекрухою про мій від’їзд, а вона така мегера. Я постараюсь повернутися сюди за тиждень, мені дуже хочеться дізнатися, як тут все було без мене. Ти бачив який Нейд виріс? Він був дитиною, коли я втекла, а зараз дорослий хлопець.

— Не такий уже й дорослий. Ходяча проблема. До всіх дівчат в академії липне. Бабуся постійно йому зауваження робить. Хоча до бойової магії у нього виявився неабиякий талант. Бабуся вічно розривається між тим, щоб надавати йому посохом по дупі за його пригоди і похвалити за вміння.

— Вона й досі керує академією?

— Ні, вона передала ректорську посаду мені. Хотіла піти на пенсію, але нудно їй вдома, тож бойову магію продовжує викладати.

— А хіба ректорство передається у спадок? — я усміхнулася. Незвично було думати, що Дем тепер ректор. Ще 8 років тому він був звичайним бібліотекарем і тільки планував зайнятись викладанням.

— Наче міністр відмовить бабусі! — посміхнувся Дем. Він ніжно торкнувся мого обличчя, прибрав неслухняне пасмо волосся з лоба. Все як раніше, але насправді багато що змінилося назавжди. — Вона ж колишній бойовий імператорський маг!

— Такі колишніми не бувають, — розсміялася я. Архімагеса Тіррена завжди любила повторювати, що колишніх імператорських магів не буває, з ними рахуються до кінця життя. — І що, як тобі ректорство?

— Мені подобається. Наша академія мені давно вже як рідна. Сподіваюся, колись ти приведеш в неї і свою дочку, — Дем перекинувся на спину і тихо зітхнув. Я чудово розуміла, що його мучить: він мріяв про спільних дітей, а я… Я втекла і народила дочку від іншого. Мабуть, це розривало йому серце, але він вперто робив вигляд, що все нормально.

— Ти думаєш, через 10 років із темними магами буде покінчено? — я теж хотіла б, щоб Ліда навчалася в академії Мірравель, але ще більше я хотіла безпеки для дочки.

— Сумніваюсь, але якщо твоя дочка не пройде навчання хоча б в академії, не кажучи вже про шкільні навички, то їй буде складно у нашому світі. Ти ж, напевно, читала дослідження про людей із заблокованою магією, і якщо її не розвинули до 25-30 років, то вони так і залишалися без магії.

— Читала… — я зітхнула. Я весь час про це думала, але розуміла, що вибираючи між магією та безпекою, я виберу безпеку. — Але для мене важливіше життя та безпека дочки, ніж наявність у ній магії. Не буде магії, тоді й темні нею не зацікавляться.

— Ти не можеш вирішувати за неї, — звично заперечив Дем. — Це її життя і магія — його невід’ємна частина.

— Можу! Моїй дочці всього 7 і я можу і повинна все вирішувати за неї.

— Вона потім тобі не подякує. Ти сама зраділа б, якби твої батьки так вчинили, позбавили тебе права на магію?

— Ні. Напевно…

— От і не роби з дочкою того, чого б не пробачила своїм батькам.

Я загарчала. Як же мене дістали повчання Дема! Особливо мене злило, що він завжди мав рацію, всі його аргументи були розумними, але я хотіла чинити по-своєму, хай і не завжди розумно. Це ж моє життя! Я маю приймати свої рішення. Я доросла людина!