Розділ 10.2

Мене трясло дрібним тремтінням, коли я нарешті дісталася до квартири Дема. Я в нерішучості стояла перед дверима, сумка з алкоголем тиснула мені на плече. Я взяла дві пляшки десятирічної витримки, які приготувала ще до втечі — легке фруктово-ягідне вино і міцну лимонну настоянку на травах. Алкоголь — єдине, що я чудово готувала. І чаї. Ну ще супи, дякуючи бабусі архімагеси Мареви. Всі інші страви я нормально готувати так і не навчилася — та й не було цікаво.

Я простягла руку до дверей, щоб подзвонити, але ніяк не могла змусити себе це зробити. Серце билося об грудну клітку так, що здавалося ще трохи і воно проломить ребра.

«Пізно відступати» — нагадала я сама собі.

Мені треба було поговорити з Демом. Найскладніше в цьому плані — подзвонити у двері, а далі все піде добре, особливо після кількох склянок настоянки. Адже не вижене мене Дем насправді? Ніда казала, що він сумував за мною. Значить, буде радий мене побачити.

Я зробила кілька глибоких вдихів і, міцно заплющивши очі, обережно натиснула на дзвінок. Світ ніби завмер довкола, чекаючи разом зі мною. Розплющила очі я тільки, коли почула тихий скрип дверей. Дем стояв переді мною, майже такий як і 8 років тому, тільки трохи втомлений, і здивовано витріщався, не в змозі нічого сказати.

— Кетто?.. — до Дема нарешті повернувся дар мови, але він дивився так, ніби сумнівався, що я справжня.

— Привіт, Деме, — я розгублено усміхнулася.

Він дивився на мене, я — на нього, і, здавалося, час зупинився.

— Привіт?! — в очах Дема я побачила суміш болю та обурення. — Тебе не було 8 років, а все, що ти можеш — просто сказати «привіт»? Ти при своєму розумі, Кетто?

— Можна мені увійти? — я винувато усміхнулася. Я знала, що він має повне право ображатися, але ж не могли ми обговорювати все це в дверях!

Дем мовчки відійшов з проходу і зробив запрошувальний жест рукою. Я по-хазяйськи відразу ж зайшла на кухню, дістала дві склянки з шафки і, наливши настоянку під похмурим поглядом Дема, простягнула йому випити.

— У тебе знайдеться щось смачненьке? В мене ще й вино є. Фруктово-ягідне, десятирічної витримки, — я знову винувато усміхнулася.

— Яка в біса витримка?! — обурився Дем. Він зробив кілька ковтків настоянки і кинув у мене сердитий погляд. — Ти знущаєшся, Кетто?

— Анітрохи, — я знизала плечима і винувато опустила очі долу. Провина отрутою розтікалася по моїх венах замість крові. — То що, є щось смачненьке?

— Сама подивися, — Дем знову демонстративно простягнув руку в запрошувальному жесті, тепер у бік холодильника. Він завжди поводився занадто емоційно, багато жестикулював і активно висловлював почуття мімікою, коли був сильно розсерджений.

Я зазирнула в холодильник і витягла звідти паштет з грибів і трав, овочевий салат, запечену зі спеціями картоплю і… мій улюблений лимонний пиріг.

— Ти б хоч картоплю розігріла, — зітхнув Дем, спостерігаючи за тим, як я накинулася на його страви.

— Я давно не їла твоєї їжі. З’їм і холодне.

Я з апетитом накинулася на їжу. Боги, як же мені не вистачало смаколиків Дема!

— Думаєш, якщо поводитимешся як ні в чому не бувало, то я перестану злитися? — Дем одним махом допив настоянку і знову налив собі повну склянку.

— Звичні дії допомагають мені боротися зі стресом. Я нервую, — зізналася крізь набитий рот.

— Прожуй, а потім говори, — пробурчав Дем. Його завжди дратувало, коли хтось говорив із повним ротом їжі. — Я ж не забираю.

— Зараз я поїм і все тобі поясню, — я таки прожувала, перш ніж заговорити знову.

Дем мовчки пив настоянку, дивлячись, як я наминаю за обидві щоки його кулінарні шедеври. Зазвичай він дивився на це з любов’ю і теплотою, але зараз у його очах я бачила лише сум.

— Запитуй, — я відсунула порожні тарілки і подивилася Дему прямо в очі. Хоча дивитися в них було страшенно складно.

— А що мені питати? — Дем знизав плечима і зробив ще ковток настоянки. — Якого біса? Добре, Кетто, я питаю: якого біса ти втекла?

— Ти чудово знаєш чому.

— Ні, не знаю. Так, ми з тобою вкотре посварилися, але це не привід тікати від мене на Землю і просидіти там стільки років.

— Я хотіла тебе провчити, — я дивилася в стіл, не наважуючись знову підняти очі на Дема. Мені було соромно. — Думала, ти усвідомиш, як я ображена і підеш мене шукати. Але навіть якби ти цього не зробив, я планувала повернутися не пізніше ніж через місяць, ось тільки… — я нарешті змогла підвести очі на Дема. — Не змогла. Портал у Муірн із Землі був заблокований. Тільки сьогодні вдень я змогла його нарешті відкрити і повернутися.

— Ми відразу зрозуміли, що ти там застрягла. Адже та книга, яку ти взяла у моєї бабусі, містила старі ритуали. Ти ж мала знати, що немагічні світи часто змінюють ритуали відкриття порталів. Так потрібно, щоб убезпечити нас від впливу немагічних світів та звичайних людей.

— Ось хоча б з цієї причини ти міг би вирушити на мої пошуки! — я розлютилася. Я 8 років намагалася знайти спосіб повернутися, а він знав, що я застрягла на Землі і не відправився за мною.

— Я шукав тебе, Кетто!!! — Дем стукнув по столу кулаком і різко підвівся. Нервово походжаючи по кімнаті, він продовжив: — Я постійно вирушав на твою кляту Землю. Один раз разом з бабусею, кілька разів — з Нейдом. Але там неможливо ось так просто знайти людину! Це тут за допомогою магії можна легко знайти, а там… Або звертатися до поліції, або наймати приватних детективів. Ось тільки ім’я ти там, певно, змінила і я не знав, в якій країні ти можеш перебувати. Я сам на цій клятій Землі провів купу часу, але шукати тебе там не маючи нічого, крім фото — все одно, що шукати голку в сіні. Невже тобі це не було очевидно?

Я мусила визнати, що він мав рацію, хоч мені і не хотілося. Я навіть не могла подумати, що Дем не зможе мене знайти. Моя дурна голова уявляла, що він мав би найти мене відразу після переміщення на Землю.

— Не було, — винувато опустивши очі, я допила настоянку і посунула склянку Дему, щоб він ще налив. — Виходить, ти мене шукав…