Розділ 9.3

День народження Ліди ми святкували у Валентини В’ячеславівни на дачі. Було вже досить тепло, тому ми всі захотіли провести час на природі. Гостей було небагато — сестра Павла зі своїм чоловіком і синами, Ніка зі своїм хлопцем і з братом Денисом і двоє дівчаток з нашого дому, з якими дружила Ліда. Я добре знала їх батьків і вони були не проти відпустити дітей під наш нагляд. Вони довіряли мені. Свято пройшло в чудовій атмосфері, Ліда зі своїм бантиком на руці і такому ж у волоссі мала казковий вигляд. Я не тільки змогла створити для неї гарне вбрання, але й продумала сценарій свята. Я влаштувала купу розваг для дітей — конкурси й квести, вони були у цілковитому захваті.

Втомлені активними розвагами, діти швидко вляглися спати, а ми продовжили вже дорослу вечірку — з алкоголем і прогулянками біля річки. Ось тільки тепер атмосфера перетворилася на менш веселу і радісну. Під дією алкоголю Павло почав бурчати, жалітися Сашку, чоловікові своєї сестри, з яким він був у дружніх стосунках, на мене. Я, бачте, не приділяла йому достатньо уваги, вся в дитині і незрозумілих справах. Він навіть почав висувати припущення про наявність у мене коханців. Знову. Навіть не соромлячись, що я його чую.

— Ти б хоч відійшов подалі! — обурилася я. Терпіти подібне ставлення до себе я не збиралася. — Чи твоя матуся не вчила тебе, що обговорювати інших в їх присутності неввічливо?

— Що, правда очі коле? — Павло єхидно посміхнувся.

— Мабуть, дійсно треба завести коханця, щоб ти хоч не дарма мене звинувачував! — гаркнула я і, прихопивши пляшку вина з кошика, який ми поставили на берегу, пішла геть.

Мені хотілося загубитись у нічній темряві, побути наодинці, подивитись на зорі. Відійшовши достатньо, щоб не чути їх і не бачити, я присіла на камінь біля води і зробила великий ковток вина. Кассіопея звично сяяла в небі, як німе нагадування про мої помилки. Хотілося простягнути руку, торкнутися її, щоб вона мене забрала, перенесла у Муірн, але магія так не працювала. Замість цього я торкнулася ланцюжка із зірочками, який ми знайшли разом з Лідою під час святкування Хелловіну[1]. Я звірила руни, викарбувані на зворотній частині зірочок зі своїми записами — двоє з них дійсно були пов’язані з портальною магією, я їх навіть використовувала у ритуалах, але вони не спрацювали. Я вписувала ці нові руни у схеми в різному порядку, сподіваючись, що ця прикраса несе підказки, але поки що мені не вдалось відкрити портал. Але я все ще не втрачала надії.

— Чому ти не розлучишся з Павлом? — голос Дениса прозвучав так несподівано, що я аж здригнулася, ледве не облила себе вином.

— Тому що мені немає де жити і немає на що жити. Я не вмію робити татуювання, як Ніка, а за ескізи вона мені багато платити не може.

Денис присів поруч, його плече торкалось мого — ніби випадково, але я була впевнена, що він сів так близько навмисно — і зробив ковток з моєї пляшки.

— Складна в тебе ситуація, Кет. Може, дійсно варто коханця завести? — Денис тихенько розсміявся. — А то від чоловіка, як я бачу, користі жодної. Ще й дорікає неіснуючими коханцями.

— На себе натякаєш? — гірко усміхнулася я, зробила ще один великий ковток вина, щоб вже остаточно захмеліти і ні про погане не думати.

Я знала, що подобаюсь Денису. Давно подобаюсь. Він постійно фліртував зі мною, але доволі ненав’язливо. Він був доволі приємним хлопцем і цікавим у спілкуванні, але саме тому я не хотіла з ним стосунків. Я знала, що не покохаю його, знала, що в нас не буде майбутнього, тому вважала за краще тримати дистанцію і не давати йому марних надій. До того ж він був молодшим за мене на 2 роки і він — брат Ніки. Не те щоб вона була проти, якби я з ним зустрічалася, але ж ми рано чи пізно розійшлися б. І це б її теж зачепило.

— Можливо, — Денис ухилився від прямої відповіді, але я чудово розуміла, що його «можливо» означає «так».

— Мені подобається твоя безкорисливість у цьому плані.

Ми обоє розсміялися.

— Серйозно, Кет. Я ж тобі не пропоную кинути Павла і вийти за мене заміж. Чого ти така вперта? — Денис обійняв мене і притиснув до себе ще ближче. В будь-який інший день я б вибралася з його обіймів, але сьогодні не хотілося. Чи то я так гостро потребувала чоловічої уваги, чи то вино мені в голову вдарило.

— Ти ж розумієш, що я тебе не кохаю і ніколи не покохаю, Денисе? — спитала я прямо. Якщо він хоче просто розважитись, то може й варто спробувати. — У нас ніколи не буде серйозних стосунків.

— Звісно, що розумію. Я ж не наївний дурненький хлопчик. То що? — Денис нахилився до мене і прошепотів у саме вухо: — Може, спробуємо? Здається, тут затишне місце.

Я випила ще трохи вина, щоб заглушити голос совісті і здорового глузду, і піддалася на вмовляння Дениса. Ледве я кивнула, він одразу ж накинувся на мене з пристрасним поцілунком і ми ненадовго забули про все і всіх, віддаючись власним бажанням. З ним було добре. Не так, як з Демом, але точно краще, ніж з Павлом. Я зовсім не жалкувала про те, що зробила. Коли вже Павло так хотів, щоб в мене були коханці — хай отримує.

Ми з Денисом допили вино і вже збиралися повторити, коли наш поцілунок перервав сердитий голос Павла:

— Я ж казав! Брехлива тварюка!

Павло хотів накинутись на Дениса з кулаками, але перечепився в темряві через щось і гепнувся в пісок. Вилаявшись, він підвівся і зібрався знову наступати, але я підійшла перша і встала між ним і Денисом.

— Ти сам нафантазував моїх коханців! Що тепер не подобається? Хочеш битися — вдар мене. Не чіпай Дениса. Наш з ним зв’язок — виключно моя ініціатива.

Я зовсім не хотіла, щоб Денис постраждав від мого неадекватного чоловіка. Розуміла, що скоріше за все, у бійці Денис переможе, але все одно не хотіла, щоб вони билися.

— Як знаєш! — буркнув Павло і заліпив мені добрячого ляпаса, від якого мою щоку ніби вогнем опалило.

— В тебе взагалі совісті немає на жінку руку підіймати? — скипів Денис і пішов з кулаками на Павла. Здається, бійці все ж бути.