Розділ 9.1

ЗЕМЛЯ

Кетта

З кожним роком на Землі я все більше втрачала віру, що повернення можливе. Щось було не так. Я ж гарно вивчала портальну магію в академії. Я мала б вже створити робочий портал за стільки років, навіть, випадково, але мені не вдавалося. Можливо, портальна магія взагалі більше не працює у немагічних світах. Схоже, доведеться звикнути, що я більше ніколи не побачу Муірн, мою сім’ю і Дема. Тепер моя сім’я — Лідія. Павла я за сім’ю не вважала. В останні 2 роки наші стосунки стали ще гіршими. Ми були разом по інерції. Павлу було байдуже, а я… я б сама тут не вижила. Мені б банально не вистачило грошей на дочку і на себе.

В один із вечорів, коли Павло рано ліг спати, я пішла в кімнату дочки, щоб провести час з нею і дуже здивувалася. Ліда читала книжку з Муірну. Книжку Дема. Спочатку я подумала, що вона просто розглядає в ній зображення, але вона не гортала сторінки, а уважно вивчала одну. Через півроку їй виповнювалося 6, а Ліда вже навчилася читати. Така розумна дівчинка в мене росте!

— Ти читаєш мою книгу, Лідо? — спитала я, сідаючи поруч.

— Так, мамусю, — Ліда відклала книгу і подивилася на мене. — Мені так подобаються ці історії про зірочки. І ці гарні літери в книжці.

— Ти їх розумієш? — я здивувалася. Я не навчала Ліду нашому алфавіту.

— Так, — кивнула вона, ніби це було щось звичайне.

Але це не було звичайним. Ліда не могла знати алфавіт Муірну. Вона ж ніколи не була в моєму світі. Але вона знала. Звідки?

— Але як? — спитала я тихо, намагаючись не видати свого хвилювання. — Як ти вивчила ці літери? Адже я тобі про них не розповідала.

— Не знаю, — Ліда розгублено знизала плечима, але в наступну мить її обличчя осяяла усмішка. — Мабуть, це магія, мамо! Як у твоїх казках.

— Мабуть, — я видавила з себе усмішку. Можливо, донька мала рацію і на неї впливала магія Муірну. А може… Може, Ліда розуміє алфавіт Муірну, бо вона моя дочка і їй частково передалися мої знання. Я нічого не знала про дітей магів і звичайних людей, ніколи цим не цікавилася, але вони цілком могли мати якісь особливості. 

— А що це за алфавіт такий і звідки ти його знаєш, мамо? — спитала донька.

— Так це ж казковий алфавіт, Лідусю, — усміхнулася я, вигадуючи на ходу. Тільки от насправді мені було не до сміху. — Магічний. А знаю я його, бо колись жила в магічному світі.

Я підморгнула Ліді, намагаючись говорити легко і невимушено, хоча всередині відчувала занепокоєння. Вона ще була достатньо маленькою, щоб повірити в магію, тому я і вибрала цей варіант.

— Справді? — очі Ліди засяяли. — Ти мене не обманюєш, мамусю?

— Звісно, що не обманюю.

— А розкажи мені більше про цей світ? — попросила донечка, притуляючись до мене ближче.

— Розкажу, але якщо ти ляжеш у ліжечко. Тобі вже час спати.

— Добре, — Ліда позіхнула, погоджуючись, хоча й не любила рано лягати.

Я взяла Ліду на руки, переклала до ліжка і, вмостившись поруч, розповідала дочці історії про магію, поки вона не заснула. А потім я довго лежала без сну, думаючи над тим, про що сьогодні дізналася. Ліда розуміла алфавіт Муірну. Ліда належала світу магії, як і я. Мабуть, в неї і магічні здібності проявляться, якщо вона опиниться в Муірні. Ми обидві не маємо тут бути. Обидві маємо повернутися. Але як? Я не могла знайти шлях назад. І не могла забрати Ліду до Муірну, поки там була загроза від темних магів. Я нічого не могла. Я справжнісінька невдаха.