Розділ 8.4

Тобіас зрадів моєму приїзду, бо я вже кілька місяців до нього не навідувався. Він, як і бабусин приятель Едвін, знав всю правду про мене — єдиний з моїх детективів-інформаторів на Землі. Ми з ним якось швидко потоваришували, хоча й були геть різними. Він — галасливий, веселий, любив шукати пригоди на одне місце і жити не думаючи про завтрашній день. І я — спокійний і розважливий. Мабуть, я навмисно оточував себе людьми, схожими характером на Кетту. Мені не вистачало її вогню, що спалював все навкруги. Іноді в хорошому сенсі, а іноді… Бо це ж Кетта. Вона інакше не вміла.

З Нейдом Тобіас швидко знайшов спільну мову — вони були схожими. Я хвилювався лише через те, щоб Тобіас не втягнув хлопця у неприємності. Але він мені пообіцяв, що не буде підбивати Нейда на дурощі.

— Стільки років вже пройшло. Я навіть не знаю, де шукати твою Кетту, — після вечері ми з Тобіасом сиділи на терасі й пили віскі, поки Нейд щось дивився по телевізору. — Не хоче вона знаходитись і все тут.

Я не очікував почути радісну звістку. Вже звик, що кожного разу чую одне й те саме. Але все одно завжди засмучувався, а віскі хоч трохи підіймав мені настрій.

— Десь же вона має бути, Тобіасе, — я заплющив очі і глибоко вдихнув. Мені тяжко було думати про погане, але ж я мав всі варіанти розглянути. — Навіть, якщо вона… померла, то все одно її можна знайти. Кетта не могла розтанути у повітрі!

— А може вона звідси перемістилася в якийсь інший магічний світ? — висловив припущення Тобіас. Пам’ятаю, як спершу він мені не повірив про магію. А потім я відкрив портал і запросив його у гості. Ото він здивувався! А зараз Тобіас цілком спокійно говорить про магію, як про щось звичне. — Таке можливо?

А ось цей варіант я ніколи не розглядав. І якщо Тобіас має рацію, то… знайти Кетту точно буде неможливо. Хоча… треба бути цілковитою дурепою, щоб з одного світу тікати в інший. Та й не факт, що у Кетти ритуали до всіх відомих світів є з собою. Хіба що вона випадково могла знайти до них шлях.

Ні. Це треба інше сузір’я використовувати, не Кассіопею. Хоча Кетта могла б спробувати створити ритуал до Велланії. Але ж якби спробувала, то вже звідти повернулася б через міжсвітові портали до Муірну. А вона цього не зробила. Хай там що між нами було, а над своїми батьками вона знущатися не стане. За ними вона точно сумує, як і за своєю подружкою Нідою.   

— Є така вірогідність, але… — я коротко пояснив Тобіасу, як працюють магічні портали і що є сузір’я, які пов’язують два світи, а потім продовжив. — Якби Кетта перемістилася в будь-який магічний світ, вона б легко повернулася додому. Навіть якщо вона ображена на мене, то вона б навідалася до батьків. Тож не думаю, що вона б намагалася в інші світі потрапити. Скоріше за все, в неї взагалі немає ритуалів на інші світи і вона вперто намагається віднайти шлях назад до Муірну. Хоча б дійсно могла спробувати відкрити портал до Велланії. Там трохи по-іншому магія працює і портали, здається, не так часто змінюються.

— А її батьки не можуть приховувати від тебе, що вона поверталася і кудись знову заховалася? — Тобіас ставив цілком логічне питання, але він просто не знав батьків Кетти. Тому цей варіант я навіть не розглядав.

— Такий біль в очах не зіграєш, — я зітхнув, згадуючи батьків Кетти. Вони дуже сумували за нею. — Та й у цій ситуації вони на моєму боці. Адже знають, яка в них непутяща дочка. Окрім того вони б не стали тоді просити мене продовжувати пошуки й постійно спілкуватися. Вони б викреслили мене зі свого життя, як чергового колишнього їх дочки. Але ж вони так не роблять. Ми раз на тиждень бачимось, коли я приходжу до них на вечерю.

— Що ж, — Тобіас поплескав мене по плечу у знак підтримки. — Тоді тобі не завадить трохи розслабитись, Деме. Я чомусь певен, що все з твоєю Кеттою добре, просто вона гарно ховається. І точно живе це життя на повну. І тобі час хоч трохи почати жити, а не тільки бігати за нею.

— На що ти натякаєш? — я не стримався від посмішки, чудово розуміючи, що Тобіас має на увазі.

— Звісно, на дівчат! В мене тут якраз ідеальний варіант для тебе є. Я тут з дівчиною нещодавно познайомився, нічого серйозного, так розважаємось. І в неї є одинока подружка. Якраз руденька, запальна, як тобі подобається. Волосся в неї, щоправда, довге, а очі карі, але то дрібниці. Після кількох склянок віскі ти навіть не помітиш різниці, — Тобіас розреготався, ніби сказав гарний жарт.

Мені ж сміятися не хотілося. Як і зраджувати Кетту. Мене ще мучило сумління після минулого разу. Хоча десь в глибині душі розслабитись хотілося. І забути про всі ці болісні роки без неї. Але ж потім знову совість загризе… І Нейд… Я не хотів, щоб він про це знав.

— Я хочу Кетту.

— Ну вибач, друже, Кетту я знайти не можу, — Тобіас мені підлив ще віскі, бо моя склянка вже майже спорожніла. — Серйозно, Деме. Тобі треба зняти напругу, розважитись, відчути смак життя. До того ж, навряд чи Кетта зберігає тобі вірність, — Тобіас повторив фразу Нейда. — Вона цілком могла собі знайти нового хлопця, а може й не одного. А може вона вже заміж вийшла і дітей народила. А ти тут бігаєш за нею і на інших навіть не дивишся.

— Кетта не хотіла поспішати з дітьми. Та й… — я вагався. Мені дійсно хотілося хоч на деякий час забутися. — Тобіасе, тут Нейд. Йому 14. Він все бачить і все розуміє, і потім буде мені про це саркастично згадувати.

— Він не твій син і навіть не племінник, щоб ти так переймався через конфіденційність свого особистого життя перед ним. Не будь таким правильним, Деме.

Я повільно відпив зі склянки, дивлячись в небо. Сонце вже сіло і яскраві цятки зірок проступили на синьому полотні. Прямо переді мною сяяла така рідна Кассіопея в оточенні інших незнайомих сузір’їв. Вона нагадувала про ті пристрасні ночі з Кеттою на даху моєї квартири. Можливо, їх вже більше ніколи не буде. Можливо, Кетта більше не моя. Так, я продовжу її шукати, бо ця дурненька дійсно не може самостійно повернутися і побачитися з батьками, але я повинен припинити плекати надії на щасливе возз’єднання. Навряд чи воно буде.