Розділ 8.3

Я вилаявся. Хоч і не любив лайку, а при дітях взагалі завжди стримувався, але з цим хлопчиськом іноді просто неможливо стримуватись. Доведе кого схоче, не гірше за Кетту. Мабуть, тому я до нього так прикипів душею, бо цей малий розбишака своїм невгамовним характером нагадував мені мою Кетту. Можливо, якби в нас з нею був син, то він би точно був схожий на Нейда. Але не про це зараз мова. А про його дурну витівку.

— Ти ба, Деме, а ти вмієш лаятись! — розреготався цей шибеник, поправляючи на спині рюкзак. Я мав би запідозрити щось, коли побачив його з ним, але Нейд часто тягав з собою рюкзак, навіть на канікулах. Тому я й не звернув уваги на цю промовисту деталь. А треба було. — Не знав, що тобі відомі такі слова. 

— Та щоб тебе, Нейде! — я ніяк не міг заспокоїтись. — Я ж тобі заборонив йти зі мною! Чому тобі так складно послухатись?

— Бо мені дуже хотілося тут побувати, — Нейд прибрав усмішку з обличчя і насупився. — Що, відправиш зараз назад?

Я заплющив очі і зробив повільний вдих, а потім з шумом видихнув. Легше не стало, але я трохи заспокоївся. Треба було подумати, що робити з Нейдом. Я розумів, що хлопець не заспокоїться, поки не відвідає Землю. І йому начхати на тутешні небезпеки. Звісно, я міг би знову відкрити портал, в мене було достатньо зілля — я завжди брав з запасом. Але ж Нейд страшенно образиться. Я був впевнений: він обов’язково зробить щось мені на зло, якщо я його залишу в своїй квартирі і повернусь сюди. А вести його додому мені не хотілося. Додому! Трясця! Він хоч батькам сказав, що йде зі мною?

— Нейде, ти батькам повідомив, куди йдеш? — суворо спитав його.

— Ти мене за дурня тримаєш, Деме? — Нейд вже не вдавано, а по-справжньому образився. — Звісно я сказав мамі, що відправляюся з тобою на Землю.

— І вона дозволила? — здивувався я. Чи то Нейд мені бреше, чи то маера Каомі втратила здоровий глузд.

— З тобою? Звісно! Мама знає, що ти за мною добре прослідкуєш.

Схоже, маера Каомі взагалі не розуміє, що являє собою цей світ і у що Нейд може тут влізти. Якби розуміла — точно не дозволила б йому зі мною йти.

— Оце мені немає більше чого робити, як слідкувати за тобою, — пробурчав я. Схоже, доведеться взяти Нейда з собою. — Мало мені Кетти, то ще й ти!

— Я не буду тікати від тебе, обіцяю, Деме, — захихотів малий. От смішно йому! Побув би на моєму місці — не сміявся б.

— Може, я трохи відпочити хотів… — я кивнув Нейду, щоб йшов за мною і він, зрозумівши, що портал я зараз відкривати не буду, аж засяяв від радості. — Побути на самоті.

— Дівчаток в дім запросити…

Цей хлопець що знущається?! Які в біса дівчата?!

— Мене окрім Кетти ніхто не цікавить, — відрізав я. Обговорювати цю тему з підлітком мені не хотілось.

— В тебе що ці 5 років нікого не було? — Нейд зробив великі очі. Ну починається! Не те, щоб мене подібні теми бентежили, я спокійно відповідав Нейду на питання, котрі його цікавили. Я розумів, що в батьків не все зручно питати, а однолітки нічого корисного йому не розкажуть. Але ж не про моє особисте життя! Нема чого йому туди пхати свого цікавого носа.

— Не було. Відчепися.

Насправді, я збрехав Нейду. Десь років зо два тому, мені було дуже погано на душі і я пішов в бар, щоб добряче напитися. На Землі. Бо в Муірні регенерація не дозволяла мені напитися до втрати свідомості — я швидко тверезів, в мене навіть ніколи похмілля не було. В барі до мене підсіла така ж п’яненька дівчина, ми розговорилися, а потім провели разом ніч. На ранок разом із похміллям прийшло почуття провини і злості на себе, але змінити я нічого вже не міг. Тож вирішив просто запхнути ту подію подалі в пам’ять і зайвий раз не згадувати. А Нейд своїми питаннями нагадав про те, що я так хотів забути.

— Тепер зрозуміло, чому ти весь час такий злий, — Нейд розреготався. Хотілося його добряче стукнути, але ж він ще дитина. Доведеться два тижні терпіти його дурні жарти і слідкувати за тим, щоб він не знайшов собі пригоди на одне місце. Хотів відпочити називається! Відпочинеш тут з ним…

— Ти зараз добалакаєшся, Нейде, що ми повернемось у ліс і я відкрию портал, — пригрозив я йому. Може, хоч так заспокоїться.

— Все. Мовчу.

Я сподівався, що тема закрита, але ж це Нейд! Ледве ми вийшли з лісу, як він порушив мовчання черговим дурним питанням.

— Думаєш, Кетта зберігає тобі вірність всі ці роки?

Мене й самого це питання хвилювало. І хоч мені хотілося вірити, що Кетті окрім мене ніхто не потрібен, я був реалістом. Я розумів, що вона могла знайти когось і через образу, і взагалі розлюбити мене за ці роки. Мабуть, в її очах я був негідником, бо не побіг за нею і не знайшов. Вона ж не знала, що я її вже стільки років шукаю і ніяк знайти не можу.

— Думаю, що тебе не стосується моє особисте життя, — відповів я. Вивертати душу Нейду мені не хотілося.

— Послухай, Деме, — знову почав він, але я зупинився, схопив Нейда за плечі і, повернувши до себе, подивився йому в очі.

— Це ти послухай, хлопче. Я кохаю Кетту. Усвідомлення того, що я 5 років не можу її знайти, рве мою душу на частини. Не додавай мені зайвого болю своїми словами. Мені й без того важко. Зрозумів? — це єдине, що я міг йому зараз сказати.

— Зрозумів, — Нейд вмить став серйозним і більше не жартував й особисті питання не ставив.

Деякий час ми йшли мовчки. Я був не в настрої говорити, а Нейд з цікавістю розглядав навколишню природу. Коли ми дісталися міста, він першим порушив мовчання.

— А в яку країну ми потрапили?

— В Німеччину, — я вже тут бував кілька разів. Мені подобалося в цій країні не менше, ніж в Англії.

— О, а ти мені купиш німецьке пиво? — Нейд відразу ж оживився. От треба було мені розповідати йому про місцеві кухні й всілякі культурні особливості країн на Землі. Запам’ятав же!

— Через 4 роки куплю, — посміхнувся я. — А зараз можеш розраховувати лише на картопляний салат і брецелі.