Розділ 8.2

Влітку, після закінчення навчального року, я збирався на два тижні на Землю. Хотів відсвяткувати свій день народження тут. Нехай не разом, але в одному світі з Кеттою. Нейд знав про це і вже довгий час вмовляв мене взяти з ним. Він теж хотів побувати в немагічному світі. Але я вважав, що підлітку там не місце. Хоч Нейд поводився поруч зі мною більш-менш розумно, але він любив знаходити пригоди на одне місце. Я не хотів нести за нього відповідальність в світі, де я не можу навіть зцілити. Попри те, що Ніда не надто любила свого братика, вона мене точно вб’є, якщо з ним щось станеться. Їй аби тільки привід знайшовся.

— А раптом саме зі мною тобі вдасться знайти Кетту? — Нейд не здавався до останнього. — Я — твій талісман на удачу, Деме! — Нейд склав руки на грудях і задер носа, прийнявши аж занадто серйозний вираз обличчя.

— Ти — малий дурник, Нейде, — не втримався я від сміху. — Я ж не розважатися їду. Та й на Землі не дуже цікаво. Краще я тебе в Соммерінд відвезу потім. Хочеш? Ось там можна гарно відпочити.

— Але я хочу на Землю! — Нейд насупився і впав у крісло, всім своїм виглядом показуючи, що страшенно образився. — Всім насрати на мої бажання!

— Начхати, — виправив його я. — Слідкуй за словами, Нейде. А то не буду з тобою спілкуватися. І ні, мені не начхати на тебе. Саме тому я й не хочу, щоб ти їхав зі мною. Там небезпечно. Це ж немагічний світ.

— От саме тому я туди і хочу, — Нейд ніяк не хотів мене зрозуміти. — Бо він «немагііічний»! Цікаво ж! А повчати будеш своїх студентів. З мене вистачає нотацій батьків і сестри.

— Я не вживаю грубих виразів, Нейде. Тому і тебе прошу в моїй присутності розмовляти нормально. Це не про повчання, а про повагу.

— Добре, — Нейд махнув рукою. — Але візьми мене на Землю.

От що за впертюх? Іноді Нейд таким нестерпним буває, що навіть мені складно з ним справлятися.

— Ні, — спокійно, але суворо вимовив я. — Ти зі мною не підеш. Можливо, за кілька років, коли ти подорослішаєш, тоді я тебе візьму з собою.

Нейд сердито стукнув кулаком по підлокітнику крісла і піднявся.

— Не дивно, що Кетта від тебе втекла. З тобою неможливо домовитись. Ти занадто правильний, Деме. Спробуй хоч іноді робити дурниці. Жити легше стане.

— Ти все сказав? — я намагався говорити спокійно, але слова Нейда мене зачепили за живе. Він знав, куди бити і вдарив навмисно. Я міг би накричати на нього у відповідь, але я був дорослим чоловіком, а він — емоційним підлітком, яким часто керували гормони, а не розум. Тому я стримався, хоч мені це вартувало деяких зусиль.

— Все, — Нейд попрямував до дверей.

— Подзвониш, як доберешся додому.

— Обов’язково, — буркнув він і, щосили гримнувши дверима, пішов геть.

Нейд ніколи не тікав як Кетта, навіть, коли був ображений. І завжди повідомляв мені через кристал зв’язку, що він вдома цілий і неушкоджений. Ось і зараз, не пройшло й 15 хвилин, як він мені подзвонив.

— Я вдома, — Нейд все ще виглядав насупленим, але в очах його я бачив каяття. — Вибач, Деме. Я не мав тобі казати те, що сказав. Просто образився, тому хотів зачепити.

— Я все розумію, не переймайся.

Я дійсно розумів хлопця. Але брати з собою його не збирався. Тільки от все склалося не так, як я планував. Після нашої сварки Нейд більше не просив взяти його з собою, але з цікавістю спостерігав, як я відбираю трави й магічні предмети для ритуалу.

— А можна я подивлюся, як ти будеш відкривати портал? — спитав Нейд, коли  вже хотів його відправляти додому.

— Тільки якщо потім зачиниш квартиру і не будеш нишпорити в ній у пошуках алкоголю. Минулого разу ти мене добряче підставив, хлопче, — взимку я залишив Нейду ключ, бо він хотів влаштувати вечірку з друзями. Він обіцяв, що все буде пристойно, а натомість він знайшов кілька пляшок з вином і настоянкою й веселився з друзями так, що сусіди потім мені жалілися.

— Ніяких вечірок, Деме! Клянуся! — Нейд виглядав серйозним, але в очах його блимали якісь хитрі вогники. Певно, він щось задумав, але… В мене не було часу з ним розбиратися. Залишалося лише сподіватись, що хлопець виніс урок з минулої ситуації.

— Гаразд, тоді дивися.  

Раніше я не дозволяв Нейду спостерігати за ритуалом, бо боявся, що він запам’ятає і спробує відкрити сам. Він був дуже здібним хлопцем, не тільки в бойовій магії, а й в інших магічних науках. Сьогодні я повірив йому і… помилився. Тільки-но я відкрив портал, як Нейд з цікавістю наблизився.

— Відійди, — наказав я, тримаючи портал. — В мене є кілька хвилин, щоб пройти через нього, а потім він розвіється. Поводься добре, Нейде, поки мене не буде.

— Звісно, — кивнув він і зробив крок назад.

Я ступив у портал, але не встиг опинитися в іншому світі й пройти вперед кілька кроків, як в мою спину щось врізалося і я полетів на землю.

— Вийшло! — радісно заверещав Нейд, піднімаючись з землі і обтрушуючи штани.

Поки я підводився, портал зник. А ось Нейд нікуди не зник. Він стояв переді мною і задоволено усміхався.