Розділ 6.2

Весь наступний день я присвятив зборам. Я мав впевнитися, що нічого не забув. Бабуся дуже суворо відносилася до нашої мандрівки, вона не хотіла, щоб я накоїв дурниць, як і Кетта. Тому я все ретельно перевіряв і взяв навіть те, що мені не дуже було потрібно. Документи на ім’я Деміена Лейна — так мене тепер будуть звати на Землі — я сховав у потайне відділення разом з дипломом кухаря і дорогоцінностями.

— Готовий, Деме? — після сімейної вечері бабуся потягнула мене в свою лабораторію.

Я не був впевнений, що готовий. Це тільки Кетта може ось так просто розізлитися і втекти в інший світ, я ж любив все добре обдумати, зважити всі «за» і «проти». Але час на роздуми скінчився.

— Готовий, — кивнув я.

Я дістав свій блокнот і почав готуватися до ритуалу: знайшов необхідні інгредієнти, намалював схему, не забувши додати до неї координати, які дала мені бабуся. Коли все було готово і залишалося лише спрямувати магію на схему, я повернувся до бабусі, яка весь цей час мовчки спостерігала за моєю роботою.

— Я все правильно зробив? — спитав я її.

Бабуся пирхнула. Склавши на грудях руки, вона прихилилася спиною до книжкової шафи і зі своєю звичною посмішкою оглянула мене. Не схему.

— Якщо ти такий невпевнений у собі, Деме, тоді не варто взагалі нікуди йти. Ось Кетта не роздумувала. Вона просто взяла старий ритуал і зробила це, геть не думаючи про наслідки. Тобі б повчитися у неї впевненості, Деме! — бабуся розреготалася.

— Зовсім не смішно! — мене образив бабусин сміх. Іноді її уїдливість без ножа різала. Я розумів, що вона не з тих, хто розводить ніжності, її минуле як імператорського бойового мага зробило бабусю суворою і гострою на язик. Але все ж трохи такту їй не завадило б! — Припини! Тут питання життя і смерті стоїть, а ти регочеш.

— Не драматизуй, Деме, — бабуся похитала головою, але сміятися все ж припинила. — То що, йдемо? Чи ти будеш до ранку сумніватися?

— То я все вірно зробив? — я мав впевнитися, що не припустився помилки.

— Та вірно-вірно! — бабуся махнула рукою. — Починай.

Я перекинув через плече сумку, вдягнув рюкзак — брати в немагічний світ сумку з зачаруванням на велику місткість і легкість було не можна — і, глибоко вдихнувши, спрямував магію на схему. Я дуже хвилювався, боявся, що може щось не так піти. І як тільки Кетта, не вагаючись, покинула Муірн? Невже через злість, образу на мене? Я не розумів. Мені навіть прагнення знайти її не надавало такої впевненості у власних силах, як їй. Дивовижна дівчина!

Незважаючи на хвилювання мені легко вдалося відкрити портал. Схвально кивнувши, бабуся підхопила свою сумку і першою зробила крок в чужий світ. Я зволікав всього кілька секунд, але врешті-решт пішов слідом. Всього на мить подих перехопило, ніби я пірнув під воду, а потім світло надто яскраво вдарило в очі. Я заплющив очі і потер обличчя рукою.

— З тобою все гаразд, Деме? — бабуся торкнулася моєї руки.

Я розплющив очі й озирнувся навколо. Ми були десь в далекій частині парку, а джерелом яскравого світла, яке мене ледь не засліпило, виявився звичайнісінькій ліхтар.

— Так, все добре, бабусю. Куди тепер?

— В мене тут був один знайомий… — бабуся хитро примружилися, а я тільки похитав головою. Невже вона і на Землі встигла завести коханця? — Якщо він ще не дав дуба, то без проблем виділить тобі кімнату.

Оптимізму бабусі було не позичати. Я махнув рукою, щоб вона вела мене до того знайомого, сподіваючись, що він ще живий.

— Ти не хвилюйся, Деме. Він знає, хто ми такі. Я його навіть колись до Муірну водила.

— Та невже? — здивувався я. — Я думав, нам потрібно зберігати в секреті, що ми маги.

— Не обов’язково. Якщо людина надійна, то можна і розповісти. Едвін саме такий.

Ми вийшли з парку і попрямували вулицею. Я не дуже роздивлявся навколо, бо перехвилювався і мріяв про склянку міцного напою і зручне крісло. Хвилин за 10 ми зупинились біля затишного двоповерхового будинку з акуратними клумбами і декоративними кленами. Бабуся відчинила хвіртку і, підійнявшись по сходинках на ґанок, постукала в двері.

— Едвіне, старий пеньку, ти там живий? — бабуся покликала хазяїна будинку так голосно, що я від несподіванки здригнувся. — Відчиняй! Це Тіррена!

Я мовчки роздивлявся сад і будинок, чекаючи, поки до нас вийдуть. Хоч би той Едвін був живий, бо буде дуже незручно, якщо зараз вийде хтось інший.

________

Як думаєте, живий Едвін? Чи Дему з бабусею доведеться шукати інше житло? ;)