Розділ 5.1

ЗЕМЛЯ

Кетта

Десь через 2 чи 3 дні після візиту Валентини В’ячеславівни я виходила з квартири у магазин і зустрілася з сусідкою. Від Павла я знала, що поруч сама живе старенька бабуся, а до неї періодично приходять родичі. Але поки що ні бабусі, ні її родичів я не бачила. А тут переді мною стояла висока, худорлява дівчина з довгим чорним волоссям і яскравими блакитними очима. Вона нагадала мені Ніду і я завмерла, трохи розгубившись.

— Привіт! — а ось дівчина зовсім не розгубилася, вона привітно мені усміхнулася. — Ти дівчина Павла?

— Так, — кивнула я.

— Я внучка бабусі Галі, — дівчина кивнула на сусідні двері. — Вероніка. Вірніше, просто Ніка. Не люблю своє повне ім’я.

Ніка. Майже як Ніда. І теж не любить своє повне ім'я.

— А я Катя. Друзі в рідному місті звали мене Кеттою, — мені захотілося хоч з кимось поділитись справжнім ім'ям. Ніка, як на мене, гарно підходила для цього. — Але Павло не сприймає таку форму імені, а друзів тут в мене немає.

— А чому ти переїхала? Як з Павлом познайомилася? Він якийсь нудний і не дуже гарний. Не розумію, що ти в ньому знайшла…

Ми пішли разом до магазину і дорогою я розповіла Ніці свою вигадану історію, хоча дуже хотілося розповісти справжню. Ніка виявилася цікавою співрозмовницею і ми відразу ж знайшли спільну мову. Вона мені розповіла про свою бабусю. Виявилося, що тій тяжко ходити сходами і вона рідко виходить з квартири, тому Ніка з молодшим братом постійно приходить їй допомогти. І в неї, як і в Ніди, був молодший брат, щоправда, не такий малий, як Нейд. Денису було вже 19. Самій Ніці було 25.

— Слухай, Кет, — замість Кетти вона почала називати мене Кет. Втім, і Ніда так іноді робила, тож я була не проти. Ця форма імені була для мене звичною. — А ти ж ніде не працюєш зараз, так?

— Не працюю.

— Тоді в мене для тебе є пропозиція. Невеличкі, але гроші. Розумієш, за бабусею потрібно постійно наглядати, а я постійно не можу. Ден теж. Та й від нього користі не дуже. А наймати постійну доглядальницю дорого. Треба просто щоденно заходити до бабусі, кілька разів на день. З прибиранням їй допомагати, в магазин і в аптеку ходити. Готує вона сама, але їй буває потрібно під час готування щось подати чи принести. Ну і поговорити, щоб їй не сумно було. Ти живеш поруч і, думаю, тобі було б нескладно періодично до неї заглядати. Що скажеш? Окрім грошей бабуся буде тебе своїми пиріжками і печивом підгодовувати. Вона чудово пече. Що скажеш? Бабуся в мене хороша, не бурчить, з нею цікаво розмовляти. Я б і сама з радістю ходила до неї щоденно, але в мене робота, хлопець і я просто фізично не встигаю.

— З радістю! — погодилася я. Від смачних пиріжків і компанії приємної старенької я не могла відмовитися. А тут ще й трохи грошенят за це отримаю. Ідеальний варіант.

— Я буду тоді заходити кілька разів на тиждень, а весь інший час ти будеш з нею. Ти мене дуже виручиш з бабусею, Кет. Ходімо, я вас познайомлю.

Ніка потягла мене до своєї бабусі. Вона дійсно виявилася приємною жіночкою — доброзичлива, усміхнена, говірлива. А яке смачне в неї було печиво з апельсиновим джемом! От якби ще з лимонним… Але то тільки мрії.

Павлу сподобалось, що я знайшла собі підробіток. Хоч грошей я отримувала мало, але мені на особисті витрати вистачало, та ще й на продукти для нас двох. До того ж, бабуся Галя і Павлу пиріжки з печивом передавала, а іноді і повноцінну вечерю. Їй подобалось мене навчати, хоч я й не дуже рвалася до готування. Але бабуся Галя, на відміну від інших, відносилася до мого небажання готувати з усмішкою.

З Нікою ми швидко стали подругами. Коли вона приходила до своєї бабусі, то ми постійно пили чай, а іноді й домашню наливку, втрьох. Окрім цього Ніка часто мені телефонувала і ми довго розмовляли про все на світі. Добре, що тут теж був зв'язок. Не магічний, як у нас, а технологічний. Замість кристалів зв'язку — телефони. Без візуалізації співрозмовника, але теж дуже зручно.

З братом Ніки я теж познайомилася. Він виявився доволі милим хлопцем, але дещо сором’язливим і не таким говірливим, як його сестра. А ще він постійно поїдав мене очима. Ніка жартувала, що він у мене закоханий. Втім, мені здавалося, що це не жарт і я дійсно небайдужа Дену. Проте мене він як хлопець не приваблював.

Якось Ніка після посиденьок у її бабусі зайшла до мене. Вона притягла пляшку лимонного лікеру, щоб віддячити мені за допомогу з бабусею. Ми розмовляли про хлопців, аж раптом Ніка побачила мій блокнот для малювання.

— Можна? — спитала вона.

Я кивнула. Ніка з великою цікавістю розглядала мої малюнки і, додивившись до кінця, аж вся засяяла.

— Ти мені потрібна, Кетті! — її очі горіли вогнем захоплення.

— Для чого? — усміхнулася я, роблячи ковток лимонного лікеру, який тут називався лімончело. Смачний, але трохи не такий, як у мого дідуся.

— Справа в тому, що я хочу відкрити власний тату-салон, а не працювати на інших. Гроші на салон в мене є. Немає художника. Я не дуже добре малюю і з ідеями в мене погано, з голови складно щось вигадати. Зате я акуратно татуювання роблю. Обожнюю це. А в тебе чудові малюнки. Як і аквареллю, так і графіка. Твої графічні малюнки ідеально для татуювань підійдуть.

— Я колись малювала ескізи на замовлення.

— Тим більше! Пропоную тобі постійну роботу художницею. Хочеш?

— Хочу, — тепер очі загорілись в мене. Ця робота мені точно підходила. Ось тільки було одне «але». — Але в мене досі немає паспорта. Ніяк не візьмусь за його відновлення.

— Та я ж не завтра салон відкрию. Знадобиться певний час, щоб знайти приміщення, облаштувати його, дати рекламу. Якраз встигнеш зробити свій паспорт. А як ні, то і так тобі заплачу. Неофіційно. Я ж не займалася облаштуванням, бо не могла знайти художника. А тепер в мене є ти.

— А твоя бабуся? Я ж не зможу тоді за нею постійно наглядати.

— Знайду когось іншого. Та й може спочатку в тебе не буде багато роботи, це ж мені потрібно буде в салоні постійно сидіти, а ти можеш і з дому працювати за бажанням. Побачимо. Головне, що ми знайшли одна одну.