2

«Боже, чому саме вона зруйнувала мої прекрасні мрії? Пішла б собі разом з іншими. Як можна було такій вродитись. Тут навіть є хлопці красивіші дівчат. А вона що? Носить великі окуляри з товстими лінзами. Як небуть прилиже своє волосся, хоть би зачіску зробила, хоча це її не врятує. Її обличчя і фігура бажало б кращого, і підрости не заважало, а то таке враження, що форма на виріст і висить, як мішок. Не спорю, голос в неї красивий, краще такий милий голосок дістався б якісь красуні».

Повз закуток, в якому сиділи дівчата, пронісся професор.

-О професор вже пішов. -Ми так розговорилися ,що й не помітили, як скінчились заняття - Лола задумано гляну на блондинку,- доречі ,а тебе як звати?

- Ой… А я, що забула представитися ?! Максім, але для друзів просто Макс.Мене щойно сюди перевели. -Тоді пішли по свої речі. А ти в якій кімнаті зараз живеш? -Ло, подивися за вікно.- Каміла показувала собі за спину.

-Що? Я їх прибю! Макс не витримала і поглянула у вікно. Там на великій поляні, між квітучих клумб, два рижих хлопці, однаковісіньких на вигляд, перекидали один одному чиюсь сумочку. Раптово перед ними виникла Лола, але хлопці не припинили гру.

-Ходімо познайомлю тебе з одногрупниками.- Каміла спустилася стала на підлогу.- Ти кого з них знаєш?

- Здається той, що сидів поруч зі мною…Мел. - Накачений хлопець, який про себе говорить багато? - Ага…

- Так його звати Мел, Альбус Мел, він зам старости, а Лола староста її фамілія Артік. - А ти? -Камелія Ред.- Каміла простягнула руку Макс.- Можеш називати, як схочеш, Ло мене назива Камілою. Макс простягнула руку у відповідь, щоб як вона гадала відповісти на рукостискання Камі, але та не очікувано, схватила її і потягнула в сторону виходу. - Зачекай, а мій портфель?!...

- Його точно вже забрали…

***

Сонце осліпило Камілу і вона прикрила очі долонею. Макс помітила, якусь дивну дівчинку з синім волоссям, на вигляд їй було років десять. Та інтенсивно махала їм, але Макс вирішила не помічати її.

- Вибач, Макс, мені потрібно поговорити з однією людиною, тебе познайомить з усіма Лола. -Здається вона ще зайнята.-Макс вказала на Лолу, яка ніяк не могла забрати свою сумку.

-А це не біда, чомусь з всієї академії її не люблять тільки ці двоє . Це брати Бред, Сем і Сміт Бред , вони з трійні.

-То цих хлопців аж троє.-Макс здивувалася і це було явно помітно.-Я думала їх тільки двоє. Мені здається, що на парі я третього не помітила.

-Ну це не дивно ,бо в них сестра , а не брат, якщо ти не проти я розберуся з проблемою подруги і залишу тебе на неї.Можна тебе попросити? Коли прийде Вайлет, можеш сказати їй, що я буду на томуж місці дей того разу.

-Каміла залишила Макс біля дверей, а сама пішла до шумної компанії, але різко розвернулася і сказала.-Макс, ти не переживай в нас чудова, хоч і не велика, група. Тобі в нас не буде сумно...Повір не буде.

Максім вірила її про це не потрібно було говорти. Вона з цікавістю спостерігала за тими, хто хоч і тимчасово має замінити їй сім’ю. Вони жили своїм життям, не таким спокійним і консервативним, як її попередні одногрупники, про яких їй було сумно згадувати, але це все на краще. Каміла підійшла до одного з братів, він був вищий за неї, вона поклала йому руку на плече в той момент коли псевдо снаряд летів до нього, від здивування хлопець впав на коліна, завмерши ніби заморожений. Не розгубившись Каміла під здивовані зойки зловила об’єкт гри і передала Лолі. Звідусіль пролунали оплески, театральнийпоклін від героїні. Макс не втрималася і приєдналася до спільного гаму і підійшла до Лоли.

-О... ще раз привіт.-Лола одарила її сліпучою посмішкою.-Вибач, що кинула тебе, але мені як бачиш прийшлося відлучитися. Я познайомлю тебе з усіма нашими, це буде не довго бо в нашій групі всього чотирнадцять чоловік разом з тобою, а себе ти знаєш.І так почнемо.Друзі потрібно показати, що ми не стая дикарів, вишикуйтеся я представлю вас новенькій. Ніхто не сперечався навіть брати, всі вишикувалися перед дівчатами, Макс намагалася запам’ятати всіх кого їй представляють, тому звертала увагу на якісь зовнішні ознаки. Першим стояв вже знайомий їй Альбус Мел, його волося було ще білішим за волосся самої Макс, а от очі були такого кольору як і в Каміли карі, за ним стояв високий хлопець, він був на цілу голову вищий за Мела, з сірим волоссям і такимиж сірими очима, потім були брати Бред і їх сестра Саманта, всі троє були схожі між собою, ніби їх пропустили щерез ксерокс, риже волосся, білосніжна шкіра, як в фарфорових ляльок і яскраво блакитні очі, Макс завмерла дивлячи на Саманту, бо в неї в дитинстві була такаж лялька, як ця дівчина тільки волосся в неї було темним, а так один в один з іграшкою, навіть така само красива коса.Після такої заминки Максім стало соромно, що вона так розглядала дівчину, але здається та нічого не помітила, тому далі вона старалася не так пильно всіх розглядати, все таки в неї буде ще час з всіма познайомитися за роки навчання. Далі вона просто слухала імена і радісно посміхалася почувши імя:Стук Данієль, Ун Том, Фея Роза, Юн Отіс, Ярмін Артур і Ровінг Вайлет.Після такої переклички всі вирішили влаштувати пікнік , вирушили ним займатися. Макс залишилася біля Вайлет, а Лола побігла вгамовувати братів, сестра яких тільки знизала плечима і пішла по своїм справам.

- О ти Вайлет?

- Так, а що?.- Буркнула у відповідь Макс дівчина.

- Каміла, просила передати, що буде на тому самому місці…

- О дякую.- Тепер мелодично промовила Вайлет, і радісно кудись побігла.- Дякую!

- Так весело мені буде в цій групі. - Макс, іди до нас ми вже накрили поляну. І справді під стіною академії стояв стіл, за ним сиділи всі одногрупники, навіть брати насупилися і сиділи, їх сестра про щось говорила з Лолою, в їх розмові пролітало імя Каміли, після кожного згадування його брати скоса поглядали на дівчат, своїми красивими очима.

***

- Ти хотіла зі мною поговорити, Аліса?