1

   Могутнє зло, яке спало тисячі років, пробудиться. Знищить все живе на своєму шляху. На Землі запанує пекло. Не буде ні сонця, ні місяця, ні зірок, а буде темрява. Серед якої будуть блукати ті хто вижив, шукаючи смерті. Тим світом будуть правити демони, час людей мине безслідно.
- І т..так, що ви зрозуміли з...з цього уроку?- профессор поправляв окуляри і ходив з одного кінця классу в інший, на його лисині вигравали сонячні промінчики.

Один з дрімаючих учнів підскочив і викрикнув : «зло круте!». По класу роздався гучний сміх всіх учнів.
-Я так зроз..зумів вам в..весело?! Тоді відкладаємо книги і пишемо контрольну! – професор поправив окуляри і дуже широко посміхнувся. Промінчики сонця виблискували на його лисині.
Професор Любертс вже більше 10 років працював в академії. Він мріяв про захмарні вершини і з цими мріями втратив все. Зустрівши демона, якого він так мріяв побороти, професор втратив не тільки гідність і волосся, навіть почав заїкатись. Впавши після цього в депресію, він втратив перспективу стати наступним директором академії. І цим пропустив вперед себе професора з самими найменшими силами – Укерта Торчмана. Любертс вважав його дуже слабким в науці і в магії, але саме Укерт врятував його від демона. Не витримавши ниття Любертса, його кинула дружина, забравши все майно і його улюбленого песика. Опинившись на вулиці без коштів на існування і друзів, яким він колись довіряв, йому не було куди себе діти. Декілька днів йому навіть прийшлось ночувати в парку на холодних лавочках, поки його знову не врятував Укерт. Він запропонував Любертсу місце свого зама, але той відмовився, тягар пережитого не давав йому спокою і він вернувся на свою попередню посаду. Ставши знову професором історії магії, через його дивну поведінку, студенти почали вважати його збоченцем.
«Блін… Сподіваюсь Каміла зробить так як завжди.» з сумом подумала брюнетка на задній парті, машинально поправивши свою зачіску, не так давно вона підстригла своє довге волосся, зробивши собі каре.Її чорні очі, що ніби поглинали все світло навколо, зосередилися на дівчині з темно-каштановим волоссям,що сиділа на одній з перших рядів.
Ніби почувши думки подруги, Каміла зосередилась на професорові. Зашарілася і пильно спостерігала за Любертсом. Замітивши її погляд, він весь спітнів і не помітив, як в його голові почали роїтися думки...

«Вона дивиться на мене. Я їй справді подобаюсь…Я тону в її карих очах… Ні… Так не можна! Я професор, а вона прекрасна! Про що я взагалі думаю? Це заборонене кохання. Якщо б ми могли одружитись і втекти далеко - далеко звідси.»
Професор стер піт з лоба і Камілі це був як знак: вона закинула ногу на ногу, відвернула комірець сорочки, розстебнула декілька верхніх гудзків і не відводячи палкого погляду почала обвіювати себе зошитом. Не витримавши такого натиску, Любертс відвів погляд від дівчини…
«О Боже, що робити? Буду дивитись на задні ряди. Боже… Я ж забув, що красуня Лола сидить там…» - Ще більше спітнівши, він рознервувався і зрозумів, що двох таких душевних переживань точно не витримає:
- Так, Каміла і Лола, ви в..в..вільні!
- А як же контрольна, професоре? – Лола піднялась, подивилась благаючим поглядом на Любертса і прикусила губу.
- Авто..то..томат! Ге..еть з кабінету по..поки не переду..умав!
Вийшовши з кабінету, з широкою усмішкою, ледь стримуючу сміх, дівчата направились у свій улюблений закуток академії.
-Я знала, що ти зрозумієш, що треба робити, – Лола посміхалась на всю, тому що вийшло краще, ніж вона сподівалась.

-Наступного разу буде твоя черга спокушати старого, а то я ледь під землю не провалилась, - Каміла сиділа на підвіконні і їла цукерки.
-А як він зблід і затремтів.
-Здавалося, що на голові почне рости волосся від стресу або і те випаде.
-Це точно!
Вже не стримуючи сміху, Лола протягла Камілі ще цукерки і в цей момент в коридорі почулись кроки.
-Цікаво хто там? – Лола подивилась в сторону звідки лунав звук.
-Вибачте… мене теж вигнали з кабінету.- До дівчат підійшла довговолоса блондинка, - прикиньте, він геть здурів. В мене впала ручка….
-І що? Він тебе за це вигнав? – Лола підійшла до блондинки блище і протягла цукерки.
-Ні! За те, що нагинаючись за ручкою, змахнула волоссям, бо на очі налізли.-Вона показала пальцем на свої світло-карі очі, які були протилежні очам Лоли, вони виділяли світло і тепло.- А він оскаженів і вигнав мене, навіть мені здалося, що в нього пар з вух пішов. Коли проходила повз нього, то він щось бубонів собі під ніс, наче якесь закляття. Щось шептав про красу, що більше цього не витримує….
-Що ви тут робите? – Строгим голосом до них звернувся високий, темноволосий майстер. – Чому не на заняттях?

-Нас відпустив професор Любертс, - налякано відповіла блондинка.
-Бистро ж він сьогодні здався,- з усмішкою сказала Лола.
-Він хотів заставити нас писати контрольну, - ображено відповіла Каміла.- А ви, Сліме, чому зараз тут, а не ведете пару?
-От старий збоченець. – Зрозумівши, що там сталось мастер засміявся.- А я як і ви, тільки в мене вікно в парах.

«Дарма я сюди вернувся. Моє серце цього не витримає. Тут стільки красунь. Не знаю з кого вибрати. Мені тільки 40, я ще збираюсь одружитись, щоб моя колишня гримза пошкодувала, що кинула мене. Вона вже буде старою, а в мене буде молода, красива, нова дружина. З кого ж вибрати… В моїй 113 групі вже аж 3 красуні, а якщо порахувати скільки їх в академії… Більше сотні! Я ж здурію від кількості такої краси! Хмм… Може мені створити гарем?! І на вихідних ми будемо виїздити за місто на пікніки, будемо подорожувати, шукаючи красиві місця. Вже навіть можу уявити,як ми всі разом, гуляючи по лісу, знаходимо простору, залиту сонячним променям і заховану від сторонніх очей, велику галявину. Це місце буде тільки для нас і ми завжди будемо там відпочивати. І я завжди буду насолоджуватисьїхньою красою і їхніми чарівними голосами.» Любертс уявив як він сидить на великих подушках такий як був раніше, з фігурою атлета, це зараз він від стесу змарнів, а колись він був нівроку, а до нього з двох боків горниться Лола своєю красою вона схожа на містичну богиню, в темних очах якої тонеш і єдиним порятунком для нього є Каміла, яка прижалася до нього з іншої сторони, можливо вона поступалася красою подругам, але не для нього, біля неї він відчував себе в безпеці. В їхню сторону, з щойно сплетеним вінком з красивіх квітів, біжить Максім, її довге біляве волося розвіваєься різні сторони, від легкого подиху вітру, світло карі очі, сяють засліплюючи собою саме сонце . А з іншого боку пролунав чудовий, дзвінкий голосок,- професоре, Ваш чай! Повернувшись, він забув як посміхатись. Перед ним, замість однієї з красуні, сиділа Вайлет з його ж 113. Як він сам її оцінив з самої першої зустрічі «страшко, який не тягне навіть на милого хлопчика».
-Професоре… Професоре… - Він відкрив очі, в коридорі лунав дзвінок, а в кабінеті вже нікого не було.
-Знову ти…- Розчаровано прошептав Любертс.
-Професоре, з Вами все добре? Я готова здавати,- вона стояла перед ним і протягувала листочок.