Розділ 17: Шлейф із попелу та зірок

Академія змінилася за одну ніч. Похмурі коридори прикрасили важкими оксамитовими стягами кольору нічного неба, а магічні кристали змінили своє світло з холодного білого на приглушене золотаве. Звістка про «Бал Тіней» розлетілася миттєво, але справжнім потрясінням стало інше: офіційне оголошення на головній дошці.

«Директор Калеан Морт особисто відкриє свято та обере партнерку для першого танцю».

Ці слова були написані каліграфічним почерком, який, здавалося, випромінював холод. Я стояла перед оголошенням, відчуваючи, як рана на губі знову починає пульсувати.

— Він ніколи не відкривав бали, — прошепотіла Ліара, що стояла поруч, розглядаючи сувої. — Кажуть, за останні сто років він жодного разу не виходив до курсантів під час свят. Чому зараз?

Я знала чому. Це був виклик. Його спосіб сказати мені: «Ти можеш тікати до своїх друзів, але я виведу тебе на світло і змушу належати мені перед усіма».

— Можливо, йому просто набридло сидіти в темряві, — кинула я, намагаючись, щоб мій голос не здригнувся. — Ходімо, нам ще треба знайти щось, що хоч трохи нагадує сукню.

Підготовка та таємний дарунок

Підготовка до балу була божевіллям. Дівчата в гуртожитку обмінювалися стрічками, чаклували над зачісками та намагалися вивести плями з парадних мантій. Кайрос, як завжди, знайшов спосіб розрядити атмосферу — він десь роздобув контрабандне ігристе вино і тепер пригощав усіх у вітальні, розповідаючи байки про повітряні бали на півночі.

— Астро, ти маєш бути найгарнішою, — наполягала Ліара, розкладаючи на моєму ліжку темно-синю тканину. — Ми перешиємо твій парадний плащ. Додамо трохи срібного шиття...

Я хотіла заперечити, але в цей момент у двері постукали. На порозі стояв маленький посильний у формі Академії з чорною коробкою, перев’язаною срібною ниткою.

— Для адептки Астри Вальєр. Від Директора.

В кімнаті запала тиша. Ліара перестала дихати. Я повільно взяла коробку. Вона була холодною, наче висіченою з льоду. Коли кришка піднялася, ми обидві зойкнули.

Всередині лежала сукня, якої я ніколи не бачила. Вона була зроблена з невагомого чорного шовку, який переливався сріблом при кожному русі — наче зоряне небо, що розлилося по тканині. До неї додавалася маска: витончене мереживо зі сталі, що повторювало контури обличчя.

На дні коробки лежала записка: «Заперечуй скільки завгодно. Але тіні не вміють брехати. Одягни це».

— О боги... — прошепотіла Ліара, торкаючись тканини. — Астро, це не просто сукня. Це витвір мистецтва. Ти не можеш її не одягнути. Це ж наказ... фактично.

— Це кайдани, Ліаро, — відповіла я, хоча моє серце зрадницьки калатало. — Красиві, дорогі кайдани.

Увечері, перед самим початком, до нас зазирнув Кайрос. Він виглядав приголомшливо у своєму білому мундирі Північного корпусу. Побачивши сукню на ліжку, він зупинився, і його посмішка трохи згасла.

— Отже, Директор вирішив зіграти по-крупному? — запитав він, підходячи до вікна.

— Він надіслав це годину тому, — сказала Ліара, розчісуючи моє волосся. — Кайросе, скажи їй, що вона виглядає в цьому як королева.

— Вона виглядає в цьому як його здобич, — відрізав Кайрос. Він повернувся до мене, і в його очах я вперше побачила не веселощі, а холодну рішучість. — Астро, не дозволяй йому затягнути тебе в цей танець. Якщо він попросить... відмов. Скажи, що вже обіцяла танець мені.

— Кайросе, ти збожеволів? — Ліара впустила гребінець. — Відмовити Калеану Морту перед усією Академією? Це самогубство!

— Можливо, — знизав плечима Кайрос. — Але краще померти вільним, ніж жити в тіні його волі. Астро, вибір за тобою. Я буду чекати тебе біля входу в залу.

Він вийшов, залишивши по собі аромат озону та тривоги.

Я подивилася на сукню. Вона мерехтіла в сутінках, наче кликала мене. Я заперечувала поцілунок. Я заперечувала потяг. Але коли я одягла цей шовк, він ліг на мою шкіру точно так само, як руки Калеана в Лабіринті — владно, холодно і ідеально.

— Я готова, — сказала я своєму відображенню.

Маска приховала мої очі, але вона не могла приховати того, як тремтіли мої губи. Сьогодні бал Тіней. І я знала, що цей танець змінить усе: або я остаточно стану частиною його темряви, або спалю цей світ дотла, намагаючись вирватися.

Ми з Ліарою вийшли з кімнати. Кожен крок відгукувався луною в моїй голові. Звістка про появу Калеана Морта зробила це свято напруженим, як струна. І я була тією рукою, що мала цю струну або розірвати, або змусити звучати в його ритмі.