Розділ 13: Сталь і вітер

Наступного ранку Академія нагадувала розтривожений вулик. На центральній площі, де зазвичай проходили лише шикування, розгорнули тимчасові арени. Причина стала зрозумілою швидко: до нас прибули курсанти з Північного корпусу — «Крилаті», як їх називали через їхню магію повітря та неймовірну спритність.

Я стояла біля краю арени, схрестивши руки на грудях. Мої тіні невдоволено ворушилися під плащем — вони не любили надто яскравого світла та рвучких потоків вітру, що принесли з собою гості.

— Дивись, які вони яскраві, — прошепотіла Ліара, що підійшла до мене. — Їхня магія зовсім інша. Не така важка, як наша.

Я збиралася щось відповісти, коли на арену вистрибнув хлопець. Він не просто вийшов — він ніби матеріалізувався з потоку повітря. Його волосся було кольору вибіленого сонцем піску, а на обличчі сяяла така безтурботна посмішка, що вона здавалася майже образою в похмурих стінах нашої Академії.

— Хто це? — запитала я, відчуваючи дивну цікавість.

— Це Кайрос, — відповів замість Ліари Ерік, який раптом опинився поруч. Його голос був сповнений отрути. — Син командувача повітряного флоту. Кажуть, він швидший за власну тінь. Хоча, після вчорашнього, Астро, він може бути для тебе серйозним суперником.

Я ігнорувала Еріка, спостерігаючи за Кайросом. Він легко відбив тренувальний випад свого напарника, зробивши сальто назад. Його рухи були сповнені свободи — тієї самої, якої мене намагався позбавити Калеан.

Після тренування я вирішила піти до джерела у внутрішньому саду, щоб змити з обличчя пил. Там було порожньо, або я так думала, доки не почула свист над головою.

Я миттєво пригнулася, рука потягнулася до кинджала, а тіні вибухнули навколо мене чорним щитом.

— Ого! Легше, принцесо ночі! — Кайрос сидів на низькій гілці старого дуба, тримаючи в руках яблуко. — Я просто хотів запропонувати частування, а не починати війну.

— В Академії Мороку яблука не падають з неба без причини, — холодно відповіла я, змушуючи тіні втягнутися назад. — Хто ти такий і що тобі треба?

Хлопець легко зістрибнув на землю, приземлившись абсолютно беззвучно. — Я Кайрос. А ти, судячи з опису — «Та сама Астра», про яку шепочуться всі північні курсанти. Кажуть, ти ковтаєш душі на сніданок і вечеряєш страхом Директора.

Я мимоволі пирхнула. — Чутки в цій школі перевершують навіть найгіршу уяву.

— Ну, твої тіні виглядають солідно, — він зробив крок ближче, ігноруючи мою захисну стійку. В його очах не було страху — лише щирий інтерес. — Але вони надто напружені. Знаєш, вітер неможливо вхопити, якщо стискати кулаки. Те саме з твоїми друзями в кутках. Вони хочуть грати, а не битися.

— Вони не іграшки, — відрізала я.

Раптом у сад увійшла група курсантів: Ліара, Ерік і двоє «Крилатих» зі свити Кайроса. Атмосфера миттєво наелектризувалася.

— О, Кайросе, ти вже знайшов собі нову забавку? — Ерік поклав руку на ефес меча. — Обережно, вона кусається. І Директор Морт дуже не любить, коли чіпають його власність.

Я відчула, як холод підступає до горла. Слово «власність» вдарило сильніше за фізичний удар.

— Власність? — Кайрос підняв брову, дивлячись на Еріка як на настирливу муху. — Я бачу тут тільки дівчину, яка вміє тримати кинджал краще за тебе, Еріку. Чи ти досі не загоїв синці після вашої останньої «бесіди»?

— Не лізь не в свою справу, північанин, — виступив вперед один із друзів Еріка. — В цій Академії правила встановлюємо ми.

— Справді? — Ліара вийшла вперед, стаючи поруч зі мною. — Я думала, правила встановлює Директор. Або ви тепер вище за нього?

— Ліаро, замовкни, — гаркнув Ерік. — Астра, скажи своєму новому приятелю, щоб тримався подалі, якщо не хоче проблем з бароном Гріммом.

Я зробила крок вперед. Мої очі почали темніти. — Кайрос сам вирішить, де йому стояти, Еріку. А щодо барона... якщо він такий сміливий, нехай приходить сам, а не посилає щенят на кшталт тебе.

— Чудово сказано! — Кайрос засміявся, і раптовий порив вітру розтріпав волосся всім присутнім, змушуючи Еріка прикрити очі. — Знаєте що? Мені подобається ця компанія. Ліаро, так? Астра? Пропоную забути про цих похмурих хлопців і піти подивитися на захід сонця з вежі. Там вітер найсмачніший.

Ерік розвернувся і пішов, кинувши через плече: — Ви пошкодуєте про це. Всі ви.

Коли вони зникли за поворотом, Кайрос обернувся до нас із Ліарою. Його посмішка стала трохи м’якшою.

— Він справді такий зануда, чи це просто місцевий клімат так діє? — запитав він.

— І те, і інше, — зітхнула Ліара, але я бачила, що вона вдячна Кайросу за розрядку ситуації.

— Дякую, Кайросе, — сказала я, сама дивуючись своїй ввічливості. — Але ти справді не знаєш, у що вплутуєшся. Бути моїм другом в цьому місці — це як поставити мішень собі на груди.

Хлопець підкинув яблуко і впіймав його. — Люблю складні завдання. До того ж, мішень — це просто точка, в яку важко влучити, якщо ти постійно рухаєшся. Правда, дівчата?

Він підморгнув нам і, зробивши легкий жест рукою, викликав невеликий вихор, який підняв опале листя в танці. Вперше за довгий час я відчула, що Академія — це не тільки камінь і морок. Це ще й люди, які відмовляються здаватися.

Я подивилася на Ліару, потім на Кайроса. Ми були дивною компанією: тінь, світло і вітер. Але в цій єдності було щось, що змусило моє серце битися трохи швидше.

Але десь на периферії свідомості я відчувала холодний погляд Калеана. Він бачив усе. І я знала: його реакція не змусить себе чекати. Кайрос приніс вітер змін, але вітер часто передує бурі.