Розділ 5: Погляд з темряви

Вечірні сутінки опустилися на Академію Мороку, розмиваючи гострі кути кам’яних веж. Після виснажливого дня у внутрішньому дворі м’язи Астри приємно нили, але розум залишався гострим, як її кинджали.

Ліара пішла до бібліотеки, сподіваючись знайти старі сувої про стабілізацію магічних потоків, а Астра вирішила пройтися східною галереєю. Їй потрібно було побути наодинці зі своїми тінями, які після випробування стали незвично неспокійними — вони шепотіли на периферії свідомості, немов передчуваючи чиюсь присутність.

Раптом повітря навколо стало густим і холодним. Тіні, що досі мирно дрімали біля її ніг, раптом витягнулися і завмерли, вказуючи в глибину довгого коридору.

— Ти надто сильно покладаєшся на їхню вірність, — пролунав низький, оксамитовий голос, від якого по спині Астри пробіг холодок.

Вона різко розвернулася, рука миттєво лягла на рукоятку кинджала. З густої темряви ніші вийшов чоловік. Високий, одягнений у чорне, він, здавалося, був частиною самої ночі. Це був Директор — Калеан Морт. Його очі кольору розплавленого срібла дивилися на неї з неприхованою цікавістю.

— Вистежувати курсантів у коридорах — це частина навчальної програми? — виклично запитала Астра, не забираючи руки зі зброї.

Директор зробив крок ближче. Його присутність тиснула, наче важка ковдра. — В моїй академії немає місця випадковостям, Астро. Твоя сьогоднішня демонстрація була... ефектною. Але ти граєшся з вогнем, намагаючись підпорядкувати тіні за допомогою волі. Тінь не служить тому, хто її боїться.

— Я не боюсь своєї сили, — відрізала дівчина, відчуваючи, як її власна магія починає вібрувати у відповідь на його ауру.

— Справді? — Калеан опинився поруч так швидко, що вона ледь встигла моргнути. Він не торкався її, але вона відчувала жар, що виходив від нього. — Тоді чому ти так відчайдушно намагаєшся тримати їх у вузді? Справжня майстерність — це не контроль, це злиття.

Він простягнув руку, і тінь від колони поруч із ними раптом відірвалася від каменю, обвиваючись навколо його пальців, наче ручна змія. Астра затамувала подих. Вона ніколи не бачила такої легкості в управлінні матерією мороку.

— Твій батько продав тебе барону, бо не розумів, який скарб тримає в руках, — тихо промовив він, і в його голосі почулася небезпечна нотка. — Тут ти в безпеці від барона. Але ти не в безпеці від самої себе.

Калеан нахилився до її вуха, так що вона відчула його дихання на своїй шкірі. — Завтра на нічному тренуванні я чекаю більшого, ніж просто точність. Я хочу бачити твою справжню натуру. Не розчаруй мене, маленька тінь.

Він відступив назад і просто розчинився в темряві, залишивши після себе лише слабкий запах озону та хвої. Астра стояла нерухомо, серце калатало в грудях, як загнаний птах. Вона прийшла сюди за свободою, але тепер розуміла: ціна цієї свободи може бути значно вищою, ніж вона очікувала. І цей чоловік, який бачив її наскрізь, був найбільшим викликом з усіх.

Вона подивилася на свої руки — тіні все ще тремтіли. Тепер вона знала: в Академії Мороку неможливо просто сховатися. Тут потрібно або стати темрявою, або зникнути в ній назавжди.