Розділ 3. Розподіл

  Ось він, той самий день X для адептів! Жива річка, з натовпу молодих голодних до знань людей. Стрімко рухалається вузькими вуличками, у бік найбільшої і найпомпезнішої будівлі нашого міста. 
  Академія зустрічає нас величезними кованими воротами, обвитими зеленими ліанами, невідомих рослин, які вже давно вважали всі будівлі на території своїми повноправними володінням. І облюбували кожну стіну,  величних постатей камʼяних стін академічних корпусів. На розлогій території, навколо навчальних будівель розкинувся парк. Раніше я лише двічі бувала тут, мене волік затишок цього місця. Тут навіть природа сприймалась інакше , пахла чимось свіжим і неймовірно приємним. Чи то справа в неймовірних заморських квітах, які ділились своїми терпкими та легкими ароматами в одночас. Чи вся таємниця в свободі і знаннях, які дарувала Академія. Тисячолітні дерева, яких тут було так багато, що деякі частини парку скоріш походили на ліси чи тропіки,  стрворювали тіні над засіяними свіжою травою полянами. Одним словом - це ідеальне місце! Мені навіть захотілось назвати його домом, на стільки мені  тут затишно і спокійно!

Ми проходимо стежкою ближче до центральних будівель.І тут нас зустрічає ректор, най звалиться зі сходів, Адам Лорье.

Як завжди ідеально укладені волосся та борода, на цей раз легкогоблакитно - синього кольору сюртюк та брюки, та біла рубашка. Незмінними атрибутами образу лишаються ідеально вичищені чорні шкіряні туфлі і перстні на довгих пальцях.

Як завжди з голочки і, як мені здається, завжди притягує увагу всіх адепток, що мріють вдало вискочити заміж.

«Як же добре, що мене це не обходить! Мабуть було б складно спостерігати за цим, будь ми з Адамом справді закоханими.» - подумалось мені. Хоча якби це було так,  я б навряд пішла вчитись в академію на довгих пʼять років.  Але дякуючи Вищому я тверезо дивлюсь на ситуацію і мене дивує реакція дівчат, невже їх не лякає перспектива померти як попередні дружини ректора адже він носій десятого рівню потоку???  Це ще одне питання , на яке мені треба знайти відповідь. Бо якщо я не зможу вигадати якийсь ще вихід, до алтаря піти все ж таки доведеться, тож треба розуміти, що ж мене чекатиме після нього.

Ректор підсиленим магією голосом привітав першокурсників, та побажав всім адептам вдалого навчального семестру.

Далі було найцікавіше,  всім першокурсникам  було сказано підійти до артефакту розподілення. Це камінь  багатокутної форми на пʼєдесталі з такої ж Магі-породи. Його покривала легка вуаль магічної сили , що переливається різними кольорами. Коли кожен з адептів підходити до тисячолітнього артефакту він змінює колір на той, що означає відповідність факультету. 
Зелений - лекарський факультет,  Червоний - бойовий,  білий - провидці,  чорний - некроманти. 

Колись давно, траплялись ще універсали - це маги які мали найвищий рівень магії,  і могли керувати потоками енергії перетворюючи їх на ту, чи іншу силу. 
Раніше такі маги зустрічались частіше але за останні сто років артефакт помітив лише десятьох, хто мав зачатки таких здібностей .З них тільки четверо змогли впоратись зі своєю магією, долі інших нажаль залишились історії невідомими. Я стояла зараз пʼятою в черзі перед розподілом. І не могла дочекатись коли я дізнаюсь свій напрямок.

 На тренуваннях з батьком ми освоювали тільки базові знання для повсякденного використання магії. Такі фокуси може зробити кожен маг чи магиня. Жінки що обрали для себе шлях заміжжя використовували побутову магію для прибирання дому, готування і звісно ж для власної краси. Але ці можливості, лише піщинка на безкінечному пляжі знань, які отримує людина, що починає розвивати магічну силу згідно з напрямком свого потоку сили.

Ось темноволосий хлопець , що стояв переді мною підходить до артефакту кладе обидві долоні на табличку в його підніжжі,  по його тілу повільно розходиться золоте світло , за хвилину воно спалахує червоним вогнем. 
«Бо-йо-вик»- пролітає в моїй голові .Пощастило хлопцеві я теж сподіваюсь потрапити на бойовий факультет. Постійні тренування на полігоні, магічні  поєдинки, вогняні сфери. Я бачила як тренується мій батько - це виглядає неймовірно красиво та потужно.

Що ж ось і прийшла ця мить. Я на одеревʼянілих ногах підходжу до каменю розподілення. Кладу руки на табличку , так само як до мене це робив невідомий юнак. Відчуваю як по жилам розтікається рідкий вогонь. А далі час завмирає. Повітря перетворюється у вʼязкий кисіль. Я через силу рухаю руками піднімаю очі і зустрічаюсь поглядом з лордом Адамом Лорьє. В його погляді недовіра, та страх, яка поступово змінюється на розуміння. А далі пітьма…

А найдивніше, прокидаюсь я в міцних чоловічих обіймах. І я розумію, що мене кудись несуть. В голові є тільки два питання : Хто мене тримає на руках, наче дитину яка заснула не в своєму ліжку? І куди цей хтось мене несе? Нажаль відповідь на перше питання я скоріш за все знаю.

-Лорде - ректоре Лорьє!!! - все в мені спалахує від гніву - Негайно поставте мене на ноги!!! - чоловік не реагує - Не робіть вигляд, що ви мене не чуєте!!!

Я починаю молотити по його грудях, міцно зжатими кулачками. Та надто швидко розумію: «Мабуть причина  для його поведінки все ж таки є!» - мені складно прийняти цей факт, однак я відчуваю як слабість накатує на моє тіло новою хвилею.

-Заспокоїлась? - абсолютно рівним тоном запитує наречений.

- Так - мені доведеться визнати, що все ж таки без його допомоги далеко мені не дійти. І я продовжую - Пробачте, я думаю я була розгублена коли прийшла до тями у Вас на руках. Що сталось біля артефакту розподілення? Чи щось сталось з артефактом, бо до мене на жодного адепта він так здається  не реагував ? - мене дійсно цікавило це питання

- Не реагував! - без емоційно підтвердив ректор - Він взагалі давно так ні на кого не реагував Аріадно! - я роблю глибокий вдих, щоб задати наступне питання, бо з відповіді на попереднє зрозумілішим, становище не стало. Однак Адам перериває мій відчайдушний порив.