Розділ 15. Минуле

(За двадцять років до подій в попередніх розділах)

-Тео, повір я знайду рішення! - ніжно прошепотів Луїсс, ніжно обіймаючи прекрасну дівчину яку тримав в своїх обіймах. Вдихаючи квітковий аромат її білосніжного шовковистого волосся. - Я кохаю тебе! Для мене не важливо, що говорить твій батько. І байдуже хто він є і яку владу має. - спробував запевнити свою кохану, молодий Лорд. Але судячи з погляду яким нагородила вона його, стало зрозуміло, що вона в щасливий кінець їх історії, не вірить.

-Лу, ти ж розумієш, що він забороняє не просто так. - пояснила теплим бархатистим голосом білявка.

-Ну якось же живуть інші універсали і строрюють міцні родини - нестримано випалив молодший Лорд Норр, відстороняючись від юнної блакитноокої красуні, та ховаючи обличчя в долонях. Теонія підсунулась ближче до небайдужого їй чоловіка, і почала тендітно перебирати руде, кудряве волосся коханого. Накручуючи малесенькі спіральки на тонкі пальчики, з рожевими  нігтиками. 

-Луїссе, любий мій, ти ж і сам не гірше за мене знаєш, як ці сімʼї досягають ідилії. Кожен раз коли приходить момент народження дитини, батькам доводиться обирати життя матері чи малюка. - молода жінка зробила паузу, перед тим як продовжити пояснювати коханому всю складність їх ситуації. - А батько не дозволить так ризикувати. Ти маєш памʼятати, що в моїй родині в моєму поколінні сталось дещо незвичне. І моє життя важливе. Надто важливе.

- Чорт забирай. - він піднявся на ноги в почав нервово ходити колами по кімнаті. - чому все саме так? Я ТЕБЕ КОХАЮ, ТЕО!

Він зірвався, сам не розуміючи чому не стримав емоцій.Не зміг змовчати. 

-Ти не маєш права на мене кричати! Не моя провина в тому, що Вищий нагородив мене універсальною магією. - З її небесно блакитних очей полились ріки солоних гарячих сліз. - Я не винна в тому, що сталась ця дивна ситуація. НЕ ВИННА! Я тебе теж кохаю. - Вона зробила паузу, глибоко вдихнула, ніби набираючись сміливості перед стрибком в безодню, і вже іншим, порожнім та беземоційним голосом продовжила. - Я більше не хочу себе мучати, чи робити боляче нам обом.

Ми повинні це зупинити. Це остання наша зустріч… Пробач мене…

-Тео, чому ти вирішуєш за нас обох? - не розуміючи чому вона вирішила припинити їх зустрічі.

-Хтось з нас же має бути сильнішим. Коли ми знайомились сильнішим був ти, і ризикнув підійти і запросити на танець. Сьогодні ж вочевидь моя черга. І мені потрібно тебе відпустити.

Сказавши це, принцеса Теонія Деолійська впевненно піднялась з невеликої софи на котрій вони з Луїссем Норром сиділи обіймаючись, ще пів години тому. Жінка одягла шовкові рукавички, розгладила складочки на сукні. І не даючи собі часу щоб передумати впевненно пройшла в сторону дверей з вітальні гостьового будиночку в маєтку родини її коханого.

В коридорі впіймала проходячи повз покоївку і повідомила щоб та передала інформацію стосовно відʼїзду Її Високості.

Щоб дати час працюючим в конюшні, аби ті підготували її кеб , Тео вирішила прогулятись неймовірно гарним садом. 

На одній з алей до неї на зустріч вийшла закохана пара, принцеса одразу їх впізнала - Патель та Анрієтта Де Рональті. Стало сумно, ці люди були прикладом того, що кохання не має перешкод ні у віці, ні в рівні магічного потоку. Їх різниця була приголомшлива Лорд Де Рональті має майже максимальний девʼятий рівень, його дружина в свою чергу лише третій. Але вони змогли ризикнути і бути разом. Цій родині вже девʼять років. Але є нюанс, вони не мають дітей, та найголовніше поки що і не планують. Перевага життя магів та магинь ми маємо набагато більше часу ніж звичайні люди.І можемо собі дозволити не поспішати з будуванням родини. Однак Тео досить добре спілкувалась з Анрі, і остання не раз говорила, що мріє почути дитячі голови в їх прекрасному маєтку.

-Доброго дня Ваша Високосте! - Присіла в реверансі Анрієтта, її чоловік же в свою чергу поклонився принцесі.

- Я багато разів просила не кланятись мені. - Теонія усміхнулась до своїх друзів. - Ви для мене ближче навіть родини. - Вона не стрималась і щиро обійняла їх обох. Дозволите завітати до вас на цьому тижні? - поцікавияла принцеса.- Не хочу лишатись одна.

-У Вас щось сталось Теоніє? - з щирою турботою запитала Леді Де Рональті.

-Луїс… - прошепотіла Тео - Я розірвала наші стосунки…Я так більше не можу… Але кохаю його неймовірно… - на цей раз обійняла вже Анрі, допомагаючи подрузі пройти до невеликої альтанки, вхід до якої виднівся серед оранжереї. Зайшовши в тінь квітучої огорожі, Теонія дозволила собі розплакатись на плечі у подруги.

- Не плач Тео, якщо ти сама зробила такий вибір, тож маєш бути стійкою. 

Віконт Патель подивився на двох жінок, які сиділи обіймаючи одна одну. Його завжди дивувала схожість Анрієтти та старшої принцеси. Біляве довге волосся, ніжно блакитні очі. Такі неможливо забути, різнився відтінок але різниця майже не помітна. Просто очі коханої він ніколи б не сплутав з іншими.

Наступного дня, Її Високість дізналась що Лорд Луїс Норр вирушив в кругосвітню подорож, разом з батьком. Аби перейняти його дипломатичний досвід. Тео плакала щодня,і так  майже місяць. Пізніше трохи прийшла до тями, і дозволила собі відчувати звичайну радість. Відвідувала кожен влаштований батьком бал, танцювала з кавалерами. Індивідуально щодня займалась з викладачами, які прибували до неї з усіх трьох Академій Магічної Майстерності. Так, пройшло дуже багато років, з моменту як вона дізналась про свою силу. Однак, час від часу вона починала вести себе дивно. І Теонії не завжди вдавалось її опанувати. Магістри пояснювали це, чужерідністю дару. Тео відчувала себе так, ніби вкрала цю силу. Наче нею має володіти хтось інший. Але Вищий чомусь віддав універсальну магію саме їй, старшій донці Тамарана сьомого Деолійського.

Так пройшло трохи більше року. В забутті, постійному навчанні і звичайному придворному житті. На залицяння Теонія не відповідала, але від легкого спілкування не відмовлялась. Часто приїздаючи до родини Де Рональті, тільки тоді дозволяючи собі трохи сліз.