Розділ 12. Адам

Я  говорив з довіреним Його Імператорської Величності, щодо запрошення на Святковий Бал. Коли до мене, надто емоційно забарабанили у двері. 

-Ввійдіть! - гучно сказав , вже починаючи злитись на таку поведінку того, хто очікував за дверми.

- У нас дещо сталось - почала невпевнено пані Нор - є постраждалі - зриваючись на сльози видала вона ще трохи інформації - одна з них…адептка Де Рональті…

Останні слова жінки, я вже майже не чув. Не знаю взагалі витримав і втримав свій потік. Я був так близько від того, щоб рознести всю академію вщент аби лише зараз же опинитись біля Аріадни. І десь глибоко в голові, голос підказував: «Вона жива ти це знаєш. Вас ще чекає довге майбутнє. Все не закінчиться так.» І досі не розумію, це було передчуття, чи просто спроби заспокоїти себе. 

-Де саме? І що відбулось? - злим і беземоційно сухим голосом запитав у секретарки

-Дальні алеї парку - чітко без зайвих емоцій відповіла жінка.

«Аріадно, що ти там робила? І в що ти вплуталась?» - боячись навіть уявити яка картина чекає на мене.

Наче в тумані події перших годин! Як викликав імператорський патруль, в перші хвилини після того прибуття на місце вибуху. Як наче звір в пошуку здобичі, оцінював все помічене, та шукав докази і натяки на особу, яка винна у всьому, що бідбувається.

Дальні алеї академічного парку зараз виглядали наче розкурочені вирви в Нових землях. Пейзажі яких, кожен бачив не раз, в підручниках і галереях.

На досить великій території, не лишилось живого місця від пошкоджень після дії бойового артефакту. І зараз всі сили патруля були пущені на те, аби знайти хоч якісь осколки від того, що лишило цю пустелю на місці колись зеленої галявини.

Я знаходжусь в парку академії, вже три години. За цей час я досі не бачив Аріадну. Її та іншу адептку відправили до лазарету, одразу ж після вибуху. Оскільки стан обох дівчат був критичним. Діана Валод постраждала одразу. Нажаль вона знаходилась в епіцентрі цього кошмару. Арі ж трималась до другої хвилі магії. Однак її віднесло на досить велику відстань, та відкинуло вдаривши спиною та головою об дерева. Яких навкруги вистачало. Та це все не найстрашніше, оскільки стало відомо - магія, якою був наповнений артефакт вплинула на магічні потоки дівчат. І жоден лекарь не міг гарантувати, того як поведуть себе їх потоки ні зараз ні після пробудження.. Очікувати можна всього. Та найстрашніше для мене, не розуміти, як зміниться і так нестабільна сила Нареченої. 

Я не міг знайти собі місця. Поговоривши зі Старшим Імператорським Патрульним, ще раз оглянув всю цю жахливу картину і відправився в Зелений корпус академії. 

Коридорами я наче спеціально йшов повільніше, так боявся її побачити напівживою. 

Розуміючи, що коли дістанусь до кімнати в якій знаходиться Аріадна, мене ніхто не зможе, змусити залишити її. Тож для початку, я вирішив перевірити як проходитьекстрене лікування Діади.

Зараз використовуючи свої потоки, дівчину лікували декан Лекарського Факультету, та присланий зі столиці за допомогою портального каміння Імператорський лекарь.

Я зайшов у велику білу кімнату, яка була особливо відділена від всього лазарету. Тут завжди працювали, з найбільш складними пацієнтами. бо саме в цьому приміщенні знаходились спеціальні перегородки зі скла, багато магічного освітлення зосереджено в центрі над головами спеціалістів, які зараз боролись за життя молодої дівчини. 

Це була жахлива картина. Надто багато крові. Жахливі розірвані рани, по всьому тілу. Блідо - сірий колір шкіри постраждалої. Частина волосся обгоріла. Найстрашнішими були дві речі: перша одразу кидалась в очі. В дівчини була відсутня частина  правої ноги.  І мені було складно навіть уявити, що вона відчувала коли настав момент, того страхіття, яке відбулось на території академії. Друга річ - помітна лише, якщо перейти на магічний зір. І тут все було, ще страшніше. Потік був перекрученим, в деяких місцях повністю розірваний. Це виглядало трагічно.Така яскрава, ще вчора молода дівчинка. Зараз виглядала гірше навчального посібника для некромантів. До того ж вона мала всі шанси стати талановити лекарем.

Я відчув як очі защипало від поступаючих сліз. Але я собі їх дозволити не можу. Я вирівняв своє дихання, щоб заспокоїтись. І вирішив не заважати лекарям і вийти в коридор.

Але тут на мене чекав неприємний сюрприз. Весь, щойно пустий коридор, зараз заволоділо білим туманом. 

Я зробив декілька кроків ближче до вікна, через яке до приміщення проходило денне світло. 

Звісно побачивши цю картину, перше про що я подумав - це видіння Аріадни. І ось в глибині коридору я помітив підтвердження своїм думкам. Там через туману почав проявлятись нерозбірливий жіночий силует. Вона стрімко рухалась вперед, і я не думаючи ринувся за нею. Судячи з того, як Леді мовчки переміщалась академією,, можна зробити висновок, що розмовляти вона зараз зі мною не захоче.

Тому я просто спостерігав за нею. А вона іноді трохи зповільнюючись, наче натякаючи щоб я прискорився, знову впевненно кудись мене вела.

Моєму здивуванню не було меж коли прийшли ми до невеликих кімнат, де завжди лишали тих адептів стан котрих потрібно було цілодобово контролювати.

Туманна Леді зупинилась біля одної з дверей. Обернулась до мене. Доречі не дивлячись на те, що обличчя її було не розібрати. Я чомусь відчув стурбованість духа.

Підійшовши ближче я відкрив двері в кімнату. Тут на невеликом лазаретному ліжку з білими простирадлами та такими ж білими подушками і ковдрою. Лежала дівчина. Над нею в повітрі трималась зелена магічна куля яка була зʼєднана з потоком пацієнтки. Остання ж на перший погляд безтурботно спала. Насправді ж знаходилась десь між життям та смертю.

Цією прекрасною непритомною була - моя наречена, Леді Аріадна Де Рональті.

Я так довго спостерігав за цією важкою картиною. Що навіть забув, хто взагалі мене сюди привів. Але оглянувшись стоячи в дверях палати , нікого або нічого не помітив. Туман розтанув не лишивши після себе та загадкової гості жодного сліду.