Розділ 9. Ректор

Прмоловши до тями помітила, що лежу в добре відомій кімнаті. Біля вікна стоїть Лорд - ректор, впівобороту до мене. І з надто серйозним виглядом, вдивляється в краплі, що стікають вниз. Знов і знов зіштовхуючись, вбирають в себе одна одну. На вулиці світає. Скоріш за все мій наречений спостерігає, як темряву розсіює світанок.

 А я маю можливість спостерігати за ним: рівна спина, темне волосся в повному безладі, втомлений вираз обличчя. Чомусь мені здається, що він не спав всю ніч. 

-Адаме…- прохрипіла я, не впізнаючи власний голос. Навіть не відчувала тої слабкості, доки не спробувала піднятись з ліжка.

- Арі, не вставай! - він підхватив  мене, і допоміг зручніше сісти.  - Слава Вищому ти прокинулась! Я не міг змусити себе заснути, з тієї хвилини як знайшов тебе під дверима, без свідомості.

-Хтось постраждав від вибуху? - зі страхом в голосі запитала я. Але замість відповіді, Адам якось дивно на мене покосився. Я відчула дискомфорт, під таким його поглядом.

-Адаме, чому ти так на мене дивишся? - не розуміючи, що тут відбувається запитала я.

-Аріадно, що останнє ти памʼятаєш?

-Гучний вибух за спиною, і як земля зникає з-під ніг. - почала згадувати я. - Жар, він обпалив шкіру. Запах диму,  і тріск деревʼяного покриття сходів. Внутрішній страх.

-А тепер я попрошу тебе, добре подумати. Якби ти пережила все те, що описала мені зараз, які поранення б ти отримала? - повільно наче маленькій дитині задавав він питання. 

-Що?- спочатку мене вони налякали і здивували, а згодом, я почала розуміти, до чого він вів. Після подібного падіння, мені мало б бути, не солодко. Дійсно, як мінімум я отримала б синці і подряпини. Як максимум могла б щось зламати чи отримати опіки. Варіант з загибеллю, розглядати дякуючи Вищому не доводиться. Та в реальності, відчувалась тільки неймовірна слабкість, ломота у всьому тілі, та нестерпна біль у скронях.

Я підняла свою праву руку, роздивилась її - жодного пошкодження не помітила. Повторила теж саме з лівою - теж нічого. Як це можливо? Я ж навіть запах памʼятаю!

В повній розгубленості підняла голову, і дивлячись магістру в очі проговорила:

-Ніякого вибуху ж не було? Так? - у відповідь він піджавши губи, сумно посміхнувся. І міцніше зтиснув мою руку, яку весь час нашої розмови, тримав у своїй Теплій долоні. Це відповіло на моє питання краще, більшості слів. - Але, що ж тоді зі мною сталось?

-Зараз у мене, є лише один варіант, - почав проговорювати своє бачення ситуації ректор - Вчора зранку, під час медитації, тобі вдалось несвідомо скерувати магічний потік. У відповідь, ти отримала видіння з Леді з туману. Воно зʼявилось спонтанно. Ти злякалась, і оскільки не була готова, до цієї ситуації. Твій потік лишався скерованим до тієї ж сили. І певно щось спровокувало нове видіння. Вже коли ти поверталась до кімнати.

-Тобто, я відчула вчора ввечері те, що має статись пізніше? - почала складати всі частинки цього дивного пазлу я. - Але як зрозуміти коли саме? І де?

-Не обовʼязково. - Він спробував мене заспокоїти. - Це може бути натяком на людину, або подію.

-Це завжди так реалістично відбувається? - я не могла викинути з голови жахливий звук і запах, який досі відчувався так, ніби я знаходжусь в тому моменті. А ще такий сковуючий страх. Важко пояснити, які саме почуття, зараз вирували всередині мене. - Я боюсь, Адаме! - Визнала в голос , і відчула, як по щоках покотились гарячі сльози. - Я боюсь того, що станеться насправді. Особливо після тієї пожежі. 

-Не бійся! - він легко обійняв мене, присівши на краю ліжка. - Повір мені, я зможу тебе захистити! 

Я сховалась в його обіймах, і дала волю своїм емоціям. Тут і зараз, було так затишно і спокійно. Навіть, не дивлячись на всі проблеми, та запитання без відповідей, які оточували нас.

Я оговталась від усього цього кошмару, ближче до обіду. Але коли Лорд Лорьє, особисто приніс мені обід, серверований на маленькому деревʼяному столику , спеціально щоб їсти в ліжку. Я вже не витримала.

-Дякую, Лорде - ректоре , але ось це вже було не обовʼязково. - обурилась я - Я почуваюсь краще, і злегкістю можу спуститись, до академічної їдальні.

-Давай домовимось, сьогодні обідаєш - в кімнаті, а на вечерю, вже можеш піти разом з друзями. Добре? - дбайливо, надав мені варіант компромісу Адам. Мені лишилось лише погодитись. І я взявши ложку, зі спеціально мішечку для приборів, зачерпнула нею трохи курячого бульйону.

Він теплом розтікся в мені, і далі я вже з задоволенням продовжила трапезу.

За годину після цього, прийнявши душ і перевдягнувшись в зручну, теплу домашню сукню з високою горловиною. Та піднявши своє довге волосся в легку зачіску, за домопогою спеціального гребінця. Я підійшла до робочого столу. Спочатку планувала, підготувати доповіді на завтра. Але помітила свій записник, серед сторінок якого, стирчав кутик маленької Магі - копії портрету молодої жінки. Там вона зображена в блакитній бальній сукні. Довге світле волосся зібране в обережній зачісці. Але найбільш помітною деталлю, були яскраво сині очі. Такі не забудеш, якщо побачиш хоч раз. І щось в ній, мені було знайомо. Але що саме?

Я ще якийсь час, просто розглядала картку з зображенням. Але длишню роботу, ніхто не відміняв, і треба було починати виконувати завдання від магістрів.