Розділ 8. Бібліотека

-Арі, заспокойся і повтори ще раз! - ніжним турботливим голосом проговорив Лорд - ректор

- Я почала медитувати, але як завжди не виходило налаштуватись. Тоді почала ще раз  подумки перебирати все, що знайшла в тих книгах, які ти приніс до моєї кімнати. Я зайшла в роздумах надто далеко, і не помітила як все змінилось. Ні звідки зʼявився туман, і жіночий шепіт. - Я переказувала події сьогоднішнього ранку Адаму. Ми сиділи на невеликому диванчику, в гостинній ректорських покоїв. Повернувшись з занять, розповіла все, швидко і збиваючись на емоційні коментарі. Після чого магістер спробував заспокоїти, і ось ми в цьому моменті. Я, повільно згадуючи кожну деталь, пояснюю йому що і як відбувалось на практикумі.

-Вона так і сказала: «Моє дитя кликало мене»? - процитував він, переказані мною раніше, слова жінки з туману

-Так, і я не розумію, її кликало дитя з неймовірною силою, а прийшла вона до недосвідченого універсала. До того ж з низьким рівнем магії. Чому саме мені, вона явилась? - я справді не могла зрозуміти цього

- Аріадно, але ж та Леді, так само сказала, що дитя ще не знає про свої сили, так?

-Ти правий! - довелось погодитись з ним, однак це всеодно всього не пояснювало

- Добре я зранку спробую дізнатись більше, про автора того щоденника. Можливо знайду пояснення, чому ці записи зберігаються в академії.

Мене теж цікавило це питання. Я вже озвучувала його Адаму. Бо ж якщо це мандрівний журнал, він мав би лишитись у свого власника. Отже виходить або з автором щось сталось, а от про друге «або» може дізнатись мій наречений вже завтра.

-Ти зараз до себе?

- Ні, мушу ще зустрітись, з Ді та хлопцями з команди. Потрібно пошукати інформацію, для проекту для магістра Ваарона. - спокійно пояснила я - тож доведеться кілька годин провести в читальному залі бібліотеки.

-Добре, мені теж, ще потрібно попрацювати - Може випʼємо чаю ввечері?

-Ти ж знаєш, що я завжди з задоволенням проводжу вечори, за розмовами з тобою. - Його обличчя потепліло. В очах засяяли дивні іскри.

Він зараз сидів так близько від мене, що я могла добре роздивитись кожну з них. А тепло його тіла, відчувалось навіть крізь одяг і мантію. Моє серце заколотилось, майже так само швидко, як зранку після ведіння. Однак на цей раз, причиною був зовсім не страх.

-Мені час бігти - швидко пробурмотіла я, оскільки голос зараз мене не слухався.- До вечора Лорде - ректоре.

Я швидко вибігла, за двері наших вже спільних покоїв, і тільки тут змогла видихнути. Як же дивно на мене впливає, його постійна присутність. З цим треба щось робити.

Я змусила себе заспокоїтись. І вже впевненіше, ринулась у сторону бібліотеки. Де, на мене чекали друзі.

- Аріадно - я почула, як знайомий чоловічий голос покликав мене - Арі, ми тут - а тепер я вже і побачила власника голосу. За одним зі столів бібліотеки сиділи четверо:  Ді, Ліс, Стейн і Ерн. Останній і помітив мене першим, а зараз махав мені рукою, щоб я підійшла до них.

-Юначе, це вам не таверна, тут люди читають та вчаться. - У відповідь на вигук хлопця, пролунав підсилений магією голос старого бібліотекаря.- Прошу поважати, інших адептів, що знаходяться зараз в читальному залі.

- Вибачте пане Шʼєрр - вже тихіше, проговорив Ернольд в пустоту зали якраз в той момент, коли я вже підходила, до обраного ними столу.

-Чому ти запізнилась? - а це він вже мені.

- Вибачте, сьогодні сталось дещо незвичне, я мала розповісти про це, Лорду Лорьє.

-Тобі знову хотіли завдати шкоди? - налякано прощебетала Ді, ще памʼятаючи результат вибуху в нашій кімнаті гуртожитку.

-Ні, цього разу ще цікавіше. Але, не важливо - злукавила я - почнімо розбирати писання. Ви вже знайшли щось цікавеньке? - я дуже старалась закрити тему, і мені пощастило. Друзям, дійсно потрапило на очі дещо цікаве. дякуючи цьому мені не довелось, знов переказувати все. Помітивши мою зацікавленність, вони почали з захватом розповідати:

-Ми шукали інформацію про принцесу - почав Стейн - ну ту про яку ти розказувала на першій лекції, памʼятаєш? - я кивнула, і  дала зрозуміти, щоб він продовжував.  - Ми розбирали велику кількість мемуарів, і щоденників. Як раптом Ді помітила, в Великій хронології імперії, якийсь тоненький наче журнал. А це виявилась галерея всіх родових портретів, уявляєш? - так я розуміла що це, однак не розуміла ажіотажу.

-Арі,- продовжив розповідати вже Ерн - там є портрет принцеси! - щасливо видав він 

-Так це цікаво, ми зможемо використати його в проекті. Та я всеодно, не розумію чому у всіх на обличчях стільки радості? - без інтузіазму проговорила я

- А тепер найцікавіше! - Наче очікуючи такої реакції від мене, голосом переможця продовжив хлопець - Там окрім портрету, була ще деяка інформація, про кожного з членів родини. - Тут вже уважніше прислухалась, до його слів - І памʼятаєш , я розповідав вже якось, про збої в Імператорському артефакті? - Знов мій кивок. - Так от, виявляється перший раз - це сталось саме з нею. До вісімнадцяти років, він показував доньці імператора, лише 8 рівень, як і у тебе. І вже тільки після повноліття, показав істинний рівень потоку. Більш того, це відбулось після подорожі до Академії Магічної Майстерності, а отже вона тоді вже знала про універсальність своєї магії. І скоріш за все імператорський двір,  ініціював пошуки інформації стосовно цієї теми.

-А це означає,  що десь мають бути записи чи архіви, створені в той час. - логічно продовжила я думку приятеля. - Ти геній Ерне! - від щастя, кинулась на нього з обіймами.

-Так - так знаю, що я взагалі найкращий у світі - гордовито випʼятив груди і жартівливо проговорив він. Ми всі не стримались і засміялись.

-Адепти! - гуркнув на нас знайомий голос бібліотекаря.

-Вииибаачтее! - хором відповіли ми, і тільки зробивши це, зрозуміли, що вийшло ще гучніше.

-Адепти— адепти - виразним голосом, дав нам зрозуміти пан Шʼєрр, що саме він думає про інтелектуальні здібності пʼятьох адептів першого курсу.