Глава 49. Межа можливого

Магія вибухнула між ними, і світ на мить зник у сліпучому сяйві та густій темряві. Ліра відчула, як її сила стикається з потужністю Ардіна, як їхні стихії борються, намагаючись здолати одна одну.

— Ліро, не роби цього! — крикнув Ардін, його голос прорізав гул магічної бурі.

— Я не можу зупинитися! — вона відчувала, як її тіло горить від напруги. Тіні вирували навколо, спліталися у складні візерунки, шукаючи слабке місце в захисті Ардіна.

Але він не був слабким.

Його світло розширювалося, відбиваючи кожну її атаку, пронизуючи темряву променями чистої магії.

— Якщо ти продовжиш, ти втратиш себе! — він зробив крок уперед, його очі сяяли білим вогнем.

Ліра стиснула кулаки.

— Я не можу дозволити тобі перемогти!

Ардін різко змахнув рукою, і хвиля світла вдарила її прямо в груди.

Світ навколо розмитий. Звуки битви заглушені. Її тіло відкинуло назад, і вона впала на землю.

Темрява навколо неї затремтіла.

Вона відчула, як магія вислизає з-під контролю.

— Ліро! — голос Калея прорізав хаос.

Але вона більше не могла його чути.

Всередині щось ламалося.

Тінь, яку вона прийняла, почала виходити з-під контролю.

Вона відчувала, як її свідомість розпадається, як щось темне і древнє пробуджується в ній.

— Ні… — прошепотіла вона, намагаючись втриматися, але сили покидали її.

Ардін наблизився, його рука простяглася вперед, охоплена сяйвом.

— Пробач, — сказав він.

І випустив останній удар.