Розділ 30: Полювання почалося

Ліра бігла попереду, ледве встигаючи за власним серцебиттям. Повітря у вузьких гірських проходах було наповнене запахом попелу та крові — нагадуванням про їхню першу серйозну битву. Але довго радіти перемозі не доводилося.

— Вони покличуть підкріплення, — сказав Калей, перестрибуючи через каміння.

Селіна, що рухалася поруч, важко зітхнула:

— Ми щойно оголосили війну.

Ліра мовчки кивнула. Вона знала, що король не пробачить цього.

— Тоді треба рухатися швидше.

Їхній шлях пролягав через систему печер, які, за словами Селіни, могли привести до північного лісу. Там, у гущавині, знаходилася стара фортеця повстанців — єдине місце, де вони могли сховатися.

Темрява печери зустріла їх моторошною тишею. Ліра відчула, як її шкіру обсипало мурахами.

— Не подобається мені це, — прошепотів Калей, стискаючи меч.

— Будьмо насторожі, — відповіла Селіна.

Вони рушили далі. Ліхтар у руках Ліри мерехтів, кидаючи тіні на вологі кам’яні стіни.

— Як далеко ця печера веде? — спитала вона, намагаючись заглушити тривогу.

— Досить далеко, щоб збити переслідувачів зі сліду, — відповіла Селіна. — Але…

Раптом різкий звук розітнув тишу.

Ліра завмерла.

Калей підняв руку, наказуючи мовчати.

Щось рухалося в темряві.

І це явно було не люди.

— Вони нас випередили, — прошепотіла Селіна.

— Хто? — спитала Ліра, напружено вдивляючись у морок.

— Мисливці короля.

Як на підтвердження її слів, перед ними з’явилися кілька темних постатей. Очі цих істот світилися жовтим світлом, а їхні обличчя були приховані під металевими масками.

— Бігти вже запізно, — промовив Калей, вихоплюючи меч.

Ліра зосередила магію, відчуваючи, як її сили пробуджуються.

— Тоді будемо битися.

Вороги рушили вперед, і перша справжня битва Ліри почалася.