Розділ 13: Ланцюги магії

Темрява накрила Ліру, немов хвиля холодного туману. Вона відчула, як щось стискає її горло, не даючи дихати.

— Не рухайся, дівчинко, — голос мага лунав глухо, немов із підземелля. — Ти належиш королю.

Вона судомно вдихнула, намагаючись вирватися, але ноги не слухалися.

"Ні… Я не можу програти. Не зараз!"

Попереду юнак із кинджалом кинувся на мага, але той лише змахнув рукою, і його відкинуло об стіну.

— Як жалюгідно, — промовив маг, повільно наближаючись до Ліри.

Розпач стиснув її серце, але в глибині душі щось завирувало.

Щось древнє.

Щось могутнє.

"Я не належу нікому!"

Усередині неї спалахнула магія — гаряча, мов полум’я. Кайдани темної енергії, які стискали її тіло, почали тріскатися.

Маг спохмурнів.

— Цього не може бути…

Ліра відчула, як її руки наповнюються енергією. Сила вирувала всередині, шукаючи виходу. Вона не знала, що робить, але довірилася інстинктам.

Різкий поштовх — і хвиля її магії розірвала темну пастку.

Маг скрикнув, заточився назад, а потім вирячився на неї з жахом.

— Неможливо…

Ліра важко дихала, відчуваючи, як її руки тремтять.

— Тобі варто було триматися подалі від мене, — холодно промовила вона.

Маг спробував знову створити закляття, але юнак підскочив до нього і вдарив кинджалом.

Темрява розсіялася.

Тиша.

Ліра перевела подих.

— Ти… ти врятував мене.

Юнак відхекався і посміхнувся.

— Я ж казав, що можеш мені довіряти.

Він подав їй руку.

— Але нам треба тікати.

Ліра кивнула.

Попереду була свобода. Але й небезпека.

Втеча тільки починалася.