Розділ 25

Ліса

Коли я розплющила очі, сонце з вікна яскраво світило мені в очі. У тілі відчувалася слабкість, шалено хотілося пити. Спробувала піднятися на лікті та трохи озирнутися. Білі стіни, біла підлога, у повітрі пахне якимись травами, на руках якісь незрозумілі датчики. Де це я? Схоже на якийсь шпиталь. Тут один з приборів запищав. Двері розчинилися і у кімнату влетів Стефан та якийсь невідомий мені чоловік, схожий на цілителя.

— Лісо, нарешті! Кохана, ти прийшла до тями!, — Стефан кинувся цілувати мене, незважаючи на присутність чужої людини в кімнаті.

— Стефане, де я? Що сталося? Нічого не пам’ятаю з того моменту, як побачила тебе на порозі кабінету ректора, — мій голос виявився хриплим, не схожим на звичний.

— Все добре, лисеня. Ти у королівському шпиталі. Лаурентіс шпурнув у тебе смертельне закляття, але ти встигла, кристал спрацював. Це Візард — головний цілитель Морського Королівства, він наглядав за тобою весь цей час та має зараз тебе оглянути.

— Скільки я була непритомна?

— Два тижні.

— Два тижні?! Матінко рідно! А що там з Лаурентісом? Королівство врятували? А де мої батьки? А дівчата? Ректор? — я була в шоці, що вже пройшло так багато часу.

Стефан приголубив мене та засміявся.

— Заспокойся, моє нетерпляче чудо. Все вже позаду. Лаурентіса викинула захисна система у Ельфійський ліс, де його вбив містер Сміт. Ректор в нормі, Лаурентіс не встиг його вбити, але дуже ослабив. Нору й Кетті Джеральд переніс у шпиталь, вони деякий час пробули тут, нещодавно виписалися. Я обіцяв, що одразу повідомлю їм коли ти прийдеш до тями. Вже відправив їм звістку. Так само і твої батьки. Я з ними встиг познайомитися, дуже милі і привітні люди. Вже попросив перенести їх сюди кристалом для переміщень, тому за кілька хвилин ти їх побачиш.

— Хвала небесам! Стефане, дякую. Я вже казала, що дуже тебе люблю?

— Казала, але я готовий слухати це все життя. І я тебе люблю, моє сонце.

Цілитель Візард кашлянув, щоб привернути вашу увагу. Ми геть забули про його присутність.

— Ваша величність, можна я огляну Лісу? Все ж таки смертельне закляття було наслане, я маю впевнитися, що організму не було заподіяно ніякої шкоди.

— Так, звичайно, вибачте, — Стефан відсторонився від мене та встав з ліжка.

— Ваша величність? — округлила я очі.

— Так, кохана. Ще дещо змінилося, поки ти спала. Так як я єдиний спадкоємець, довелося взяти на себе відповідальність і прийняти управління королівством. Я не в захваті, але вже як є. Іноді доля обирає за тебе. Звісно, мені допомагає батько, є радники. Ми провели масове зачищення в палаці, викривши всіх зрадників, залишилися лише надійні люди, які вірні короні.

— Здуріти можна, — я ще була в шоці від почутого. Мій Стефан — король. Це ж нічого не змінить для нас? Чи змінить? Стефан одразу помітив хвилювання на моєму обличчі та ніби прочитав мої думки.

— Лисеня, для нас це не нічого не змінить. Усе, як і було. Я кохаю тебе й хочу все життя прожити з тобою. І не сподівайся, що тебе омине доля бути моєю першою леді. Я ледве тебе не втратив і тепер точно нікуди не відпущу.

Я промовчала. Це що тільки що знову була пропозиція вийти заміж?

Тим часом цілитель Візард закінчив сканування мого організму.

— Все добре, Ліса абсолютно здорова. Звісно, треба буде ще кілька днів побути під наглядом у шпиталі, відновити сили, попити цілющі відвари. Але загрози життю немає.

— Дякую, Візарде, можете бути вільні.

Стефан знову сів на моє ліжко, міцно притиснув до себе та поцілував. Та вдвох ми побули недовго. Вже за кілька хвилин двері моєї палати голосно розчинилися. На порозі були Кетті й Нора. У їх руках було багато повітряних кульок та квіти.

— Лісо, нарешті ти з нами! — подруги з веселими криками кинулися мене обіймати. Стефан завбачливо встав і поступився їм місцем біля мене.

— Я так за тебе боялися! — затараторила Кетті.

— А я знала, що все буде добре!, — впевнено заявила Нора. — Я бачила! Видіння тепер приходять часто, чіткі й майже завжди збуваються.

— Ця віщунка вже всіх задовбала своїми передбаченнями, — закотила очі Кетті, — все наперед розказує, аж не цікаво.

— А що я винна? Містер Сміт каже, що скоро я навчуся контролювати свою видіння і зможу бачити їх тільки якщо сама того захочу, або має трапитися щось важливе.

Я засміялася. Люблю своїх подруг. Такі справжні.

— Кеті, як ти себе почуваєш після новин про Тома?

— Скажемо так. Я пережила це з достоїнством і високо піднятою головою. Тим паче, дехто не дає мені нудьгувати.

— Ммм….І хто ж цей таємничий залицяльник?

— Не повіриш. Принц Крістіан! Він десь знайшов мій номер конектора та почав закидати мене повідомленнями.

— А скоро в них буде реальне побачення! На яхті! — приголомшила нас Нора.

— Ну, Норо! Зіпсувала мені сюрприз. — обурилася Кетті. — Але з іншої сторони, дякую, хоча б буду знати, що одягати.

— А тебе, Лісо, також чекає приємний сюрприз і дуже скоро, — посміхнулася Нора.

— А як щодо тебе і Джеральда?

Посмішка пропала з обличчя подруги.

— У нас… У нас усе складно. Не можу пояснити. До речі, про себе я видінь не бачу. А вони б не завадили, — Нора опустила голову

— Впевнена, ви розберетеся між собою, — злегка погладила подругу по плечі, щоб трохи підбадьорити.

Тут у двері постукали і в палату зайшли нові гості. Батьки! Як же я рада їх бачити! А з ними був Джеральд. Ну звісно, кого ж ще міг попросити Стефан привести моїх батьків? Свого найкращого друга! Той, як побачив, що в кімнаті Нора аж спіткнувся на порозі, але потім взяв себе в руки й увійшов у кімнату з високо піднятою головою.

— Привіт, Лісо, радий, що ти у нормі.

— Дякую, Джере, — посміхнулася я та злегка підштовхнула Нору в сторону друга. Та навіть подивитися в його сторону боялася. Оце диваки. Неозброєним оком видно, наскільки небайдужі один до одного. А вони витрачають час не зрозуміло на що, замість того, щоб насолоджуватися почуттями.