Глава 24

Ліса

Том привів мене у кабінет ректора. За столом сидів якийсь чоловік неприємної зовнішності з пихатим виглядом У нього був великий ніс, чорне довге волосся з сивими смугами, чорні очі та густі брови. Риси його обличчя були гострими, відштовхували. І я знаю, що за зовнішністю не судять, але від цього типа за версту пахло злом. Я здогадалася, що це ніхто інший, як Альберт Лаурентіс. У нього на колінах сиділа, хто б сумнівався, Ірена Макальськи!

Відмінниця, активістка з побутового факультету. Тиха миша виявилася хвойдою та зрадницею! Але після Тома, я вже нічому не дивуюся.

— О, які люди до нас завітали! Ахіллесова п’ята Стефана Блека сама прийшла в гості, навіть шукати не довелося! Чудові новини! — аж прицмокнув від радощів Лаурентіс — Кицю, іди трохи погуляй, мені з Алісією треба поспілкуватися сам на сам,— він одним рухом зняв Ірену з колін та, злегка ляснувши її по сідницях, підштовхнув до дверей. Та вийшла з кабінету з такою незадоволеною пикою, неначе лимон проковтнула. Іди-іди, хвойдо, поки ходиться. — Томе, ти також можеш бути вільний, дякую за допомогу.

Колишній друг кивнув і вийшов, не озираючись. Залишившись віч-на-віч з Лаурентісом, здалося, що у кабінеті температура різко впала на кілька градусів, а шкірою побігли неприємні мурахи.

— Ну, що ж, дуже цікаво познайомитися з дівчиною, заради якої Стефан знехтував моєю дочкою. Смію зауважити, що смак у нього непоганий. Хоча ти й не рівня моїй Аманді, та все ж зовнішністю тебе природа не обділила. Я однозначно спробую тебе, квітка, на смак, перш ніж вбивати. Впевнений, ти будеш тремтіти під мною не гірше, ніж під тим малим нахабою. Не сумнівайся, я розповім йому все у подробицях, а після вб'ю тебе у нього на очах.

Лаурентіс встав і з хтивою усмішкою почав наближатися до мене. Помалу. Як звір, який загнав здобич у пастку й хоче трохи погратися х нею, перш ніж засунути у свою пащу. Том зав’язав мої руки магічними путами, то ж захиститися я не могла. Я втиснулася в стіну від страху. У голові був безлад, думки швидко змінювали одна одну. Я намагалася придумати хоч якийсь вихід, щоб не потрапити у лапи цьому старому збоченцю. Коли нас розділяли якихось пів метра, двері в кабінет винесло вибуховою хвилею.

— Відійди від неї, падлюко, інакше твоя смерть буде настільки повільною та жорстокою, що ти будеш благати мене навколішки про помилування і швидку кончину!

У дверях стояв розлючений Стефан. Хвала небесам, він тут! Він кинув у Лаурентіса вогняну кулю неймовірної сили, але той з легкістю її відбив, за секунду зробивши щит навколо себе й мене заодно. Зрадник, якщо і здивувався появі Стефана, то знаку не подав.

— Так-так, романтичний герой прибув рятувати свою принцесу? Що ж, хлопче, я тебе недооцінив, хоч і знав, наскільки ти могутній маг. Треба було приставити більше охорони, або відразу вбити тебе й не панькатися. Та все ж, ти ніхто поряд зі мною! Хробак, який народився з золотою ложкою у роті. Я хотів трохи позабавлятися з цією кралею, але тепер просто вб’ю! Як і твою матінку

— Ти не посмієш!

Лаурентіс лише зареготав.

— Дивися, як твоє життя летить у прірву, Стефане! Як я позбавлю тебе єдиного, чим ти у цьому житті дорожиш.

Раптом, неначе спалахнула блискавка, повітря колихнулося та завібрувало. Я одразу збагнула, що хтось все-таки активував систему захисту Аріадни. Хвала небесам!

Лаурентіс теж це, очевидно, відчув.

— Захисна система? Тут? Неочікувано, та не мене не це зупинить. Я встигну забрати все, що ти любиш, Стефане! Голова Магічного ковену повернувся до мене обличчям і почав шепотіти якесь закляття.

— Лісо, камінь! — запереживав Стефан.

— Я не можу дістати, — зі сльозами на очах промовила я, готуючись до неминучого.

Стефан зблід, побачивши, що мої руки були зв’язані путами.

— Контра стера оф! Лісо, скажи Контра стера оф! — закричав хлопець.

Саме у цей момент я відчула, як у мене залетіла чорна енергетична куля.Тіло почало слабнути, я помалу сповзала по стіні на підлогу, сили покинули мене. «Контра стера оф», прошепотіла я, уже ні на що не сподіваючись. Пути спали, я спробувала засунути руку у кишеню, де був кристал воскресіння, але, мабуть, було занадто пізно, бо через кілька секунд я втратила свідомість. Перед тим, як потрапити у небуття, у мене промайнула тільки одна думка: як шкода, що ми зі Стефаном не встигли набутися разом.

Стефан

Вилетівши з зали магічних перетворень, я одразу побіг у сторону підземелля. Саме там я сподівався знайти Лісу. Я вже розумів, що щось сталося, оскільки вона не активувала систему захисту. Дорогою вогняними кулями знищив кілька прихвоснів Лаурентіса. Їх було небагато, основна маса певно була в стінах Академії.

Як там казав ректор? Крайні двері в правому коридорі. До речі, треба буде знайти ректора, сподіваюся, той зрадливий блазень його ще не вбив. А ось і потрібні двері. Відчиняв, не знаючи, що може мене чекати за ними. А всередині була картина зовсім не радісна. Змучені та безсилі Нора та Кетті були притиснуті до стін магічними путами, які у буквальному сенсі висмоктували з них життєві сили. А Ліси тут взагалі не було.

— Дідько! — вилаявся я, та поспішив знімати закляття, паралельно телефонував Джеральду.