Глава 22

Ліса

Я була шокована. У цього навіженого мої батьки? Як він про них дізнався? Вони звичайні люди, які ніколи не були пов’язані з магією. Я була спустошена. Що вже й казати про Стефана. Те, що сказав той виродок не могло бути правдою. Не могло ж? Він же не міг просто так нізащо убити матір Стефана? Цю неймовірну красуню, елегантну леді, яка могла служити прикладом для будь-кого з нас.

— Троляча дупа, цей старий хрін геть зійшов із розуму, — вилаявся Джеральд.

Підійшовши до Стефана, сильно його обійняла. Він здригнувся, наче тільки прокинувся й поклав свої руки поверх моїх плечей. Я промовила:

— Не слухай його, Стефане. Можливо, той Лаурентіс бреше. Ми не можемо йому вірити на слово.

— Ліса має рацію, тому старому дурню немає віри, — погодився зі мною Джеральд. Дівчата стояли мовчки, їх теж трусило від почутого.

Стефан нічого мені не відповів, лиш сильніше стиснув у своїх обіймах і зарився головою у волосся. Так ми стояли кілька секунд, після чого він мене відпустив.

Дівчата спробували зателефонувати своїм рідним, але вони були поза зоною. Така ж ситуація була в Джера.

— Якби там не було, мій тато, батьки Ліси точно в нього. Я маю туди переміститися, — нарешті сказав Стефан.

— І що ти йому зробиш? Стефане, не будь дурнем! Звісно, ти сильний маг, але ж там 100 % окрім Лаурентіса є його прибіжники, армія. Вони, біс його візьми, палац захопили! Сили будуть не рівні. І навіть якщо я піду з тобою, це нічого не змінить. Нам потрібна допомога і план, — сказав Джер.

— Ти маєш рацію. Звісно, самотужки намагатися зупини голову магічного ковену, як мінімум занадто самовпевнено. Але якщо іншого виходу не буде, я сам поїду в Академію і прийму бій.

— Як ви думаєте, де ректор Левінсон? — запитала я.

— Коли я заносила журнал, то чула, як він казав міс Вансович, що вони мають на вихідних разом поїхати на якусь конференцію в Академію бойовиків, можливо, його не було в Академію, коли її захопили, — приєдналася до розмови Кетті.

— Дуже на це сподіваюся, — пробурмотіла я. — Хтось знає як із ним зв’язатися?

— У мене десь був записаний номер його конектора, одну хвилину, — згадав Джеральд.

Поскроливши контакти в конекторі, він вигукнув через кілька секунд: — О, є!

Натиснув на кнопку виклику: — Слава небесам, йдуть гудки! Хоч у когось!

Ректор взяв слухавку через три секунди.

— Стівенсон, де ти? — гаркнув він.

Джеральд аж розгубився від несподіванки.

— Я теж радий вас чути, містере Левінсон. Ми вдома в Стефана Блека.

— Будемо через 5 хвилин!, — буркнув ректор і кинув слухавку.

— Ректор зараз буде тут, це, отже все точно буде, добре, — відзвітував Джеральд, краєм ока дивлячися на Нору.

Вона була дуже налякана, до того ж ослаблена після потужного видіння. Ймовірно, він хотів її хоч якось заспокоїти. Доторкнутися до себе дівчина не давала і взагалі намагалася триматися якомога далі від нього. Я бачила, що Нора очей з Джера не зводить, коли той не бачить. Як малі діти! Видно ж неозброєним оком, що вони небайдужі один до одного, та однаково пручаються, відхрещуються від своїх почуттів. Навіщо? Але то їхня справа, я туди лізти не буду. Та й не на часі, якщо чесно, самі розберуться.

Ректор Левінсон дійсно через 5 хвилин матеріалізувався у вітальні в домі Стефана. Він був не один. З ним були, міс Вансович, яка як завжди виглядала просто бездоганно. Синя сукня сиділа лягала на її тонкому стані, обличчя, наче порцелянове, акуратна зачіска та кокетливий капелюшок. Як у неї виходить так ідеально виглядати навіть у такі важкі часи? Також прибули містер Сміт у бойовому умундируванні та ще два незнайомі мені маги, одягнуті так само.

— Хлопці, не знаю, як ви опинилися поза межами Академії, одягнуті в смокінги, коли мали драїти підвали, але я цьому несказанно радий! Усі, хто там залишився, опинилися в полоні цього терориста Лаурентіса!, — він підійшов до Джера і Стефана й по черзі їх обійняв та поплескав по плечі.

Потім перевів погляд на нас.

 — Юні леді теж тут, це, поянює, чому ви втекли, і це на краще. Радий бачити вас цілими й неушкодженими. Познайомтеся, ці 2 незнайомі вам чоловіки — одні з найсильніших бойових магів королівства. Це ректор Магічного військового училища — Віргус Найт і головнокомандувач прикордонних магів королівства Маркус Флет. А це одні з найздібніших магів моєї Академії.

Певно, що ректор мав на увазі Стефана і Джеральда, а ми так, за компанію.

— Ректоре Левінсон, той... Альберт Лаурентіс телефонував, у нього в заручниках мої батьки, ймовірно, не тільки вони, ніхто з нас не зміг додзвонитися до рідних, — швидко протараторила я.

— Лісо, не знаю точно щодо твоїх батьків, але смію вірити, що якщо ти так кажеш, то так воно і є. Але Альберт відловлює всіх прихильників нашого короля. Одному творцю відома, що він із ними робить. Вже є список убитих, і він шокує своєю чисельністю. Ця підла тварюка усюди встигла насадити своїх шпигунів. Академія — не виключення.

— Мій тато з мамою? Вони живі? Ви щось про них знаєте? — запитала Нора.