Розділ 20

Стефан

Батько, як і обіцяв, зателефонував через годину та сказав, що дістав запрошення на бал і скоро нам їх привезе разом з сімейним кристалом для переміщень. Джеральд помітно заспокоївся, як дізнався, що ми скоро поїдемо за дівчатами. Мені було однаково.

Коли батько приїхав на своєму шикарному магомобілі до Академії, ми вже чекали на нього при повному параді: у чорних класичних смокінгах, білосніжних сорочках, вичищених черевиках, наче і насправді їхали підкорювати серця дівчат. Хоча, хто його знає, можливо, у випадку Джеральда так воно й було. А в моєму… Я не знаю. Здається, що останнім часом у моїй душі, лише льодяна крига, яку ніщо не розтопить.

Батько вийшов із магомобіля та швидкими кроками підійшов до нас. У нього під очима були тіні, неначе він не спав вже багато ночей.

— Привіт, синку, ось те, що ти просив, — він простягнув мені пакунок.

— Дякую, — сухо відповів я та відвів очі. Нехай я не пам’ятаю Лісу та те, що я до неї щось відчував, але те, що батьки зробили я не забув і ще не був готовий їх пробачити.

— Стефане, — голос батька незвично тремтів, — не повертайтеся у Морське королівство принаймні кілька днів, дуже тебе прошу. Це дуже добре, що ви всі будете на балу в іншому королівстві. Тут буде небезпечно, особливо тобі.

— Батьку, що в біса відбувається? Ти щось недоговорюєш? — мені не подобався ні його вигляд, ні його слова, ні те, яким тоном він усе це говорив, ніби прощався.

— Просто хоч раз у житті послухай і зроби так, як я тебе прошу!

Батько швидко обійняв мене, кивнув Джеральду, сів у свій магомобіль та поїхав.

— Тобі теж здається, що тут щось нечисто? — звернувся до мене Джеральд.

— Я в цьому впевнений, — зціпивши зуби процідив я, але давай спершу розберемося з однією проблемою, а потім повернемося до інших.

Батько заздалегідь склав нам у пакунок не лише запрошення і кристал, а й написав точні координати найближчої до Палацу кав’ярні, він попередив, що переміститися одразу на бал не вийде, бо там стоїть надійний захист.

Одна мить і ми вже в Королівстві Пустки. До Палацу ми прибули майже вчасно, бал тільки-но розпочався. Коли ми зайшли в бальну залу, то спочатку побачили Нору й Кетті. У Джеральда наче пелена на очі найшла, він грубо вхопив Нору за лікоть:

— Я знайшов тебе, підла злодійка! Ти мене використала!

Нора вмить почервоніла, та голови не опустила, вона відповіла, дивлячись йому в очі:

— Тобі немає на що скаржитися, Джеральде! Просто ще одна ніч! Однією більше, однією менше, яка вже різниця?

— Яка різниця?! Я розкажу зараз тобі, в чому різниця, — загарчав Джеральд і потягнув Нору десь у куток зали.

Я вдоволено хмикнув, ніколи не бачив, щоб якась дівчина його настільки дратувала. Зазвичай, йому однаково, що вони там роблять чи кажуть. Я окинув оком зал та завмер. Побачив Лісу. Вона танцювала з принцом Крістіаном, його я одразу впізнав. І він так по-хазяйськи її обнімав та щось шепотів на вухо, його руки торкалися її оголеної спини, що щось у середині мене, неначе тріснуло. Вмить в очах потемніло, у грудях запекло, руки стиснулися в кулаки. Я згадав. Усе згадав. Дивовижно, звичайні ревнощі допомогли мені повернути ту частину душі, у якій була Ліса. Світ, неначе заграв новими фарбами. Моя кохана, маленька вперта дівчинка, яка відправилася сюди, ризикуючи всім, щоб допомогти мені. Навіжена! Заберу, зачиню вдома за сімома замками, і рік із будинку не випущу! З кімнати! З ліжка, навіть! Я так її кохаю, що ні секунди не можу більше дивитися, як її обіймає той нахаба. Швидкими кроками наблизився до коханої, танець закінчився, то вони чогось не спішили розходитися! До біса все! Я поклав руку їй на плече та сердито зиркнув на принца. У моїх очах було написано: Вона моя, друже, і тільки спробуй стати в мене на шляху.

— Танець давно закінчився. Принце Крістіане, можна я вже заберу вашу даму?

Він усміхнувся, ніби знав усю нашу історію.

— Ти, мабуть, Стефан, так? Забирай свою красуню.

Отже, дійсно знає. Воно й на краще. Я мовчки кивнув йому головою та жадібно притягнув до себе Лісу. Як же я довго цього чекав! Нарешті, вона в моїх обіймах, люба, кохана дівчина, яка так солодко пахне фруктами та ваніллю, що її хочеться з’їсти тут і зараз. Як завжди красива, ніжна, ще тендітніша, ніж завжди. Моя! Назавжди моя! І ніщо не зможе нас розлучити.

Ліса

Ми танцювали і я не могла повірити своєму щастю. Все вийшло, нехай не зовсім так, як я планувала, але почуття Стефана повернулися. Неймовірно, усе виявилося настільки просто. Його власницький інстинкт взяв верх над усім. Яке це щастя знову обіймати його, цілувати, відчувати. Не можу дочекатися, коли ми зможемо залишитися наодинці без усіх оцих людей навкруги. Але покинути бал раніше, це велика неповага до кроля та принца, то ж ми не могли втікти. До того ж Крістіан сказав, що вибере мене у фаворитки, про що я вирішила попередити Стефана заздалегідь, побоюючись його бурхливої реакції, й не дарма.

— Ні, ти туди не підеш, — сказав, як відрізав.

— Стефане, це ж нічого не означає. Крістіан все про нас знає, він не бачить мене в ролі своєї жінки чи дівчини, просто хоче зробити приємно, як другу.

— Другу?! Коли це ви з ним так встигли зблизитися? Чи, може, я чогось не знаю? — у зазвичай малоемоційного Стефана мало іскри з очей не летіли.

— Коханий, звісно, ти все знаєш! Не мели дурниць! Може, він ще й передумає, але я хотіла тебе попередити, щоби ти собі нічого там зайвого не надумав. І бачу, що мала рацію!

— Лісо, нам нічого він них не треба!

— І я згодна з тобою, але відмовити прийняти подарунок принца, означає привселюдно образити його! Невже ти цього не розумієш!

— Розумію, але я однаково проти.

Я поцілувала Стефана за вушком.

— Я кохаю тільки тебе, і це не зміниться. Ніколи.

Стефан трохи розслабився, притягнув мене ближче до себе, поцілував у губи і промовив.

— Алісія Вандервуд, ти вийдеш за мене?