Глава 19

Стефан

Мій ранок почався не з кави. Не встиг я очі продерти, як в мою кімнату залетів розлючений Джеральд. Він ледве волосся на собі не рвав, був такий злющий, що мало піна з рота не йшла.

— Пройдисвітка! Хитра підступна злодійка! Обкрутила мене, як хлопака! Ухххх! Який я злий! Стефане, вставай! В нас проблеми!

Я взагалі не вдупляв, що відбувається. Якого біса він так рано приперся та кричить?

— Джеральде, ти вже зі своїми дівками геть головою поїхав? Що ти мелеш? Я не розумію нічого з твого словесного проносу!

Джеральд проричав:

— Це все Нора! Мала пронирлива звабниця! Я ж думав вона мене пробачила, прийшла миритися! А вона… Хвойда! Знайду — власними руками придушу!

Я сів на ліжку, потер чоло, все ще намагаючись зловити хоч якийсь сенс у словах друга. Поки все це звучало, як якісь нісенітниці.

— Джере, трясця твоїй магії, я прошу тебе, заспокойся трохи й нормально поясни що сталося!

Джеральд підійшов до вікна і з силою вдарив двома руками по підвіконню. Його жовна грали, очі блищали, а сам він неначе був готовий хоч зараз розпочати бійку. От тільки кого він лупцювати збирався я не розумів. Взагалі нічого не розумів. Коли він врешті трохи заспокоївся, то розказав, що його так розізлило.

— Нора — ця мала зараза, прийшла до мене вчора ввечері. Вся така спокуслива, чуттєва, я думав, що вона мене пробачила, що ми будемо разом… Баран! Всі дівки хвойди! Правду мені дядько казав: користуйся і не прив’язуйся! Всі вони однакові!

— Ну і що далі? Ви переспали, як я розумію, можна без подробиць… І що тут такого?

— А тут такого, що ця вертихвістка вкрала мій кристал для переміщень!

— Ну вкрала, і вкрала. Новий купиш, чого ти розкіпішуваався?

— А те, що цієї дурепи, разом з її подругами, і слід простив з Академії! Ці три халепи 100% уже вляпалися у якусь пригоду! До ворожки не ходи, впевнений, це пов'язано з тобою та Лісою. Мабуть, вони вже придумали якийсь план, як повернути частку твоєї душі.

— Так. По-перше, мені й так добре живеться, не треба мені нічого повертати. По-друге, навіть якщо і так, то яке мені до цього діло? І чого ти так розкіпішувався? Яка різниця що там станеться з якимись малолітніми дурепами?

— Взагалі-то, на одній з цих дуреп ти хотів одружитися. І навіть якщо ти не пам’ятаєш, то це не відміняє цього факту. Але якщо тобі байдуже, то ти маєш допомогти знайти їх заради мене. Нора… Вона… Вона дорога мені… І хоча я на неї настільки злий, що здається лусну від люті, я не хочу, щоб з нею щось сталося.

Я почухав потилицю. Оце то так. Джеральд небайдужий до якоїсь дівчини й не забув про неї після першої ж проведеної разом ночі? Це щось новеньке! Потрібно позначити цей день червоним у календарі. Що ж... Заради друга, я, звичайно, влізу у все це.

— Я тебе зрозумів. І який у нас план?

— Друже, дякую, я знав, що ти мене не кинеш! Спочатку, треба навідатися до Тома Донована. Це той малий рудий хлопчина з ластовинням, який весь час біля них крутиться. Впевнений, вони сказали йому куди відправилися. Я планую всю душу витрясти з цього хробака, але я дізнаюся де вони.

— Дай мені 5 хвилин, я одягнуся і підемо шукати того Донована, сподіваюся він ще не встиг чкурнути з академії на канікули.

Я швидко натягнув свої улюблені чорні джинси, чорний гольф та взяв з собою куртку. І не дарма, бо Тома Донована ми зловили уже на виході з академії. Хлопець поспіхом покидав територію, за воротами уже стояло його маготаксі, та ми встигли його перехопити.

— Доноване, а ну стій! — грізно заричав Джеральд.

Том як тільки його побачив, намагався дати дьору, кинувши навіть свою валізу, але Джер був швидший. Він за секунду нагнав хлопця, схопив його за барки та притиснув до залізного прутяного паркану. Я ж пішов до маготаксі та відпустив водія, давши йому кілька золотих за хибний виклик. Потім підійшов до друга, потрібно було його трохи охолодити, бо він так тряс того нещасного, що я думав малий мозок по асфальту розгубить.

— Де вони?! Кажи де ті малі зарази! — Джер кричав та трусив Тома, як навіжений.

Видно добре його зачепила та мала. Цікаво, я теж такий був? Так само любив Лісу? Тьху! І навіщо я про це думаю.

А малий виявився впертий. Кремінь! В очах — жах, лоб весь спітнілий, але мовчить, неначе в рот води набрав! І чим більше Джер його лякав, тим більше він закривався. Так діла не буде. Я підійшов до друга, поклав руку йому на плече.

— Тихо, Джере, заспокойся, не тряси його так. Ми ж хочемо просто з ним поговорити, а не вбити?

— Я ще думаю над цим, — грізно рикнув Джеральд.

— Відпусти його.

Джеральд подивився на мене з нерозумінням в очах, але я йому підморгнув, й той зрозумів, що я щось придумав. Він відпустив хлопця, але не відійшов. Між ними була відстань не більше двох кроків. Як би Том не намагався, не втік би.

— Так уже набагато краще. Томе, Джеральд так лютує, бо він переживає. Йому не все одно. І тобі ж, мабуть, не все одно. Ти ж дружиш з цими дівчатами, так?