Глава 17

Ліса

Тиждень до зимових канікул промайнув блискавично. Щойно я склала останній екзамен і спішила у їдальню, де ми домовилися зустрітися з Норою і Кеті. Радість від зданої сесії навіть затьмарила мої переживання щодо Стефана. За цей тиждень ми так і не придумали, як потрапити у Королівство Пустки, але Нора написала повідомлення, що в неї є гарні новини з цього приводу. Дуже цікаво, що вона там вже вигадала. Я так спішила, що вкотре зовсім не дивилася під ноги. Перечепившись через поріг, я мало не полетіла обличчям вниз, проте мене хтось притримав.

— Обережно, мала, — почула я рідний голос, підняла очі та побачила Стефана. Знову я падаю, а він мене ловить. Таке вже було, чи пам'ятає він? По його обличчю було видно, що він збитий з пантелику, що не дав впасти саме мені.

— Дякую, — промовила я, та почала роздивлятися, чи нічого не згубила при падінні. Дивитися на нього було вище моїх сил. Стефан примружив очі.

— Я ж вже колись ловив тебе, чи не так?

Я кивнула головою, не піднімаючи голови. Він хмикнув і пішов геть. І що це було? Він почав щось згадувати?

З цими думками я зайшла у їдальню. У повітрі відчувалися смачні аромати свіжої випічки. Дівчата вже чекали на мене. 

— Приві-іт! А я все здала! Привітайте мене! — підлетіла я до їхнього столика, перебуваючи ще в легкій ейфорії чи то від складених екзаменів, чи то від випадкової зустрічі зі Стефаном.

— Ура! Лісо, ми тебе вітаємо! Нарешті у нас канікули! Повірити не можу! Цілих два тижні без лекцій та підручників!

— Та ну тебе! Вчитися цікаво, хіба ні? — кумедно обурилася Кетті.

— Хіба ні! Тільки таким розумничкам, як ти, Кетті. А в мене є для вас сюрприз! — Нора виклала на стіл 3 рожевих флаєри.

— Це що таке? — я взяла в руки яскраві папірці та почала їх роздивлятися.

Запрошення

Будемо раді бачити вас на балу, що відбудеться 31 січня у головному палаці Королівства пустки. Це унікальний захід, на якому принц Крістіан буде відбирати собі фавориток. Десять обраних дівчат зможуть загадати бажання за допомогою чарівного кристала. А одна з них стане нареченою принца.

Вхід тільки для магів.

— Норо, це те, про що я думаю? Ми зможемо потрапити у Королівство Пустки? Де ти дістала ці запрошення? — я не тямила себе з радощів.

— Один старий знайомий допоміг, — кокетливо відповіла Нора. — У моїй школі за обміном навчався хлопець з Королівства Пустки, у нас ним були короткочасні романтичні відносини, ми розійшлись на гарній ноті та іноді спілкуємося.

— Це круто, Норо. Чому ти ніколи про нього не розказувала?

— Та, там немає про що розказувати, — махнула рукою подруга. — Дитяче захоплення, не більше.

— Цей бал для нас — джекпот. Отже, проблема як потрапити в Палац вирішена, залишилося дізнатися, як потрапити в саме Королівство Пустки. Я промоніторила всі білети на магобуси, аерольоти та маготяги. Білетів — нуль. Мабуть, усі розкупили саме через цей бал. Чимало дівчат були б не проти стати дружиною принца, хай навіть і Королівства Пустки, — відзвітувала Кетті.

— Варіант з кристалом Джеральда залишається єдиним, — похмуро підсумувала я.

— Так, я й сама бачу, що іншого виходу у нас немає, — насупилася сусідка по кімнаті.

— Я це зроблю, — зітхнула Нора. — Я непомітно заберу кристал у Джеральда.

— Ти впевнена? У вас і так, здається, відносини дуже напружені.

— Отож-бо! Мені немає що втрачати.

— Норо, ти не хочеш нам більше розказати, що відбулося між тобою і Джером?

— Дівчата, чесно, там немає що розказувати. Ми знайомі з дитинства, минулого року батьки хотіли нас посватати, разом відпочивали біля моря, та ви ж знаєте, який він бабій. З цього нічого не вийшло, і тепер ми один одного на дух не переносимо, — Нора ховала очі, розказуючи це нам та нервово потирала руки.

— У ніч, коли Стефан був на межі між життям та смертю, ви дуже гарно один одного переносили, навіть спали обійнявшись, — поділилася я своїми спостереженнями.

— Лісо, припини! То була випадковість.

— Добре-добре! Мовчу! Отже, ти, Норо, забереш кристал у Джеральда і вирушимо в дорогу. Батькам скажу, що не зможу приїхати на канікули, бо нам призначено практику.

— Яка ще практика на першому курсі?

— У мене звичайна сім'я, ніхто ніколи не вчився в Академії магії, звідки їм знати як тут заведено? Тож проблем не буде.

— Я вже попередила своїх, що їду у подорож з подругами, — для батьків Нори така поведінка доньки не була незвичною.

— Кетті, ти як вирішила це питання?

— Ніяк. Я й не збиралася їхати додому на канікули. Мене там ніхто не чекає.

— А батьки?

— Вони загинули, коли мені було 3 роки, я їх не пам'ятаю. А тітка з дядьком, які мене виростили, ніколи не були особливо приязні до мене. Відкрито вони мене не ображали, проте, здавалося, вони тільки й чекали коли я нарешті поїду з їхнього будинку. А фінансово я від них не залежу, батьки залишили мені пристойний спадок.