Глава 16

Ліса

З самого ранку я була налаштована рішуче, і одразу пішла у чоловічий гуртожиток. Ні, не до Стефана, до Джеральда. У мене не було номера його конектора, а я дуже сподівалася, що він допоможе знайти вихід. Комендант взагалі не звернув на мене ніякої уваги, як і минулого разу. Підійшовши до дверей, я зібралася з духом і постукала. Двері мені відчинив заспаний Стефан. Прокляття, я геть не подумала про те, що вони живуть разом і відкрити двері може саме він. Від одного погляду на нього моє серце стиснулося а пульс перегнув помітку 100 ударів за хвилину. Стефан кинув на мене презирливий погляд.

— Знову ти, божевільна?!

— Відійди з дороги, я не до тебе прийшла, — відштовхнула я його з проходу та пройшла у вітальню. З ним все одно зараз немає сенсу ні про що говорити, тільки душу собі краяти. Від одного невинного дотику мене неначе струмом вдарило, але я швидко взяла себе в руки. Так, Джеральда кімната, якщо мені не зраджує пам'ять, зліва. Знову постукала й увійшла. Джеральд ще спав і ніяк не реагував на шум. Я підійшла і поштурхала його за плече.

— Е-ее-й… Джере… Джеральде, вставай, мені потрібна твоя допомога! — продовжувала я трясти хлопця.

— Крихітко, ще п'ять хвилин, — пробурмотів Стівенсон, явно подумавши, що я одна з його численних коханок.

— Тьфу на тебе, Джеральде! Яка я тобі крихітка! Вставай, я сказала! — майже заричала я.

Він відкрив одне око, крізь сон до нього почало доходити кого він бачив перед собою.

— Лісо? Якого біса ти тут робиш?

— Скучила, що ж і ще?! Вставай! Потрібно думати, як допомогти Стефану.

— А до обіда це не могло почекати? — ліниво протягнув Джеральд. Він потягнувся, покривало зповзло і я побачила те, чого не мала.

— Трясця, Джеральде, прикрийся!

— Ой, ну не будь такою нудною, — хлопець посміхнувся своєю ідеальною посмішкою, та все ж встав з ліжка, притримуючи покривало. Я відвернулася, не вистачало мені ще напівоголеного Джеральда до повного щастя. Позаду чула шурхіт та сопіння.

— Можеш обертатися, міс скромність, я одягнувся.

Я обернулася, хлопець дійсно був вже у спортивних штанях та білій футболці.

— Чудово! А тепер розказуй мені, де знайти того Генріха, який розказав вам про ритуал. Ну той, через якого Стефан так змінився. Впевнена, він має знати, як все можна виправити.

— Яка ти розумниця! Заради цього ти приперлася до мене мало не вдосвіта? А то я сам би до цього не додумався! Генріх — мій родич, я з ним звязувався вчора. Описав ситуацію в двох словах. Є гарна новина і погана. З якої почати?

— Джеральде, не біси мене! Розказуй все, що знаєш!

— Яка злюка! І як тебе Стефан терпить? — Джеральд демонстративно закотив очі. Позер! — Гарна новина в тому, що судячи з усього, Стефан не втратив душу повністю, лише її частину. Тому більшість емоцій у нього залишилася. Погана у тому, що здається зникла саме та частина, у якій були спогади про тебе.

— Ну, звичайно, як же ж по іншому, — голосно зітхнула я. — А цей Генріх нічого не сказав про те, як повернути цю частину душі?

— Він з таким раніше не стикався особисто, але чув, що наче у правителя Королівства пустки є кристал, який виконує будь-яке бажання, якщо воно не несе загрози для оточення та визване щирими почуттями.

— Ще краще, — засмутилася я.

Королівство Пустки саме по собі місце дуже небезпечне. А їхній правитель взагалі славиться своєю жорстокістю та деспотизмом.

— Це ще не всі новини, — продовжив Джеральд. — Вчора приїжджали батьки Стефана. Батько Аманди — голова Магічного ковену дізнався, що Стефан зняв магічну печатку і тепер не в собі від люті. Він має намір знайти його і змусити одружитися з його донькою. Щось мені підказує, що справа не у тому, що він хоче щастя для Аманди. Йому чомусь потрібен Стефан, для якоїсь справи. Він один із найсильніших магів нашого королівства, не дивлячись на свій молодий вік, ти ж у курсі?

— О, Всесвіт, і що тепер робити?

— Не знаю, цей впертюх навідріз відмовився з батьками їхати з Академії. З іншого боку, тут такий захист, що Альберт Лаурентіс навряд чи зможе до нього добратися.  Через цю витівку з практикою ми з Стефаном покарані, в нас не буде канікул, будемо змушені прибирати підвали місяць То ж у мене з'явиться час на роздуми, як потрапити у Королівство Пустки та отримати кристал.

— Я зрозуміла. Дякую, Джеральде, я мабуть, піду, — я втомлено зітхнула.

— Лісо, ти ж нічого не задумала, правда? — примружився Джеральд.

— Та ні, що ти! Де я, а де Королівство Пустки. До того ж у мене ще три екзамени попереду, а на канікули поїду до батьків.

— От і добре, а то до Стефана повернеться втрачена частина душі, і він мою душу за тебе витрясе.

— Не переймайся, я не буду робити нічого самостійно, — запевнила я хлопця 

Сама — точно ні. З подругами — можливо. В голові у мене вже з'явився план, і я тільки сподівалася на те, що дівчата мою шалену ідею підтримають.

— Дякую. Джеральде, мені пора йти.

— Бувай, Лісо, не нароби дурниць.