Розділ 15

Ліса

Джеральда вже не було близько години. За цей час я мало з розуму не зійшла. В голову лізли такі жахливі думки, що волосся ставало дибки. Я не знала що і думати.

— Лісо, заспокойся, все буде добре, Джеральд його знайде, —  намагалася мене хоч трохи привести до тями Нора.

Кетті мовчала і лише співчутливо на мене дивилася. Оскільки вона вчилася на факультеті Цілительства, вона знала більше ніж ми про магічні рослини та їхній стан. Певно, вона боялася ще більше мене налякати, тому не коментувала раптове в'янення королівського фікуса Стефана. Усім було зрозуміло, що з ним сталося щось погане. Джеральд з'явився посеред нашої кімнати раптово і не один. Він переніс з собою невідомо звідки непритомного Стефана. В мене земля втекла з під ніг, коли я його побачила. Блідий, весь у синяках і гематомах, кров на обличчі, голові, збиті руки, він був наче один суцільний синець.

Я одразу кинулася до нього.

— Матінко рідна, Джеральде, що з ним? Хто його так побив? О, Всесвіт, скажи, що він дихає! Йому терміново потрібна допомога цілителя! — сльози заполонили очі, я крізь них майже нічого не бачила. Джеральд виглядав розгубленим.

— Я не знаю, я нічого не знаю! Троляча прірва, я був у нього два дні тому і все було добре! Лісо, він живий, але не витримає довгого переходу до королівського цілителя. Я і так дуже ризикував, коли наважився перенести його сюди. Він надто слабкий. Сподіваюся місіс Фенікс — головна цілителька Академії йому допоможе.

— Не допоможе, — тремтячим голосом промовила Кетті. — Вона поїхала у гори в гості до сестри ще вчора ввечері, попередила, що там немає зв'язку.

— Бісова печатка! Бісова печера! Бісові заручини! Я казав йому, що це все була погана ідея! Дідько! — Джеральд був сам не в собі від люті і з силою вдарив кулаком по стіні.

В мене в голові робився якийсь хаос! Я розуміла, що час спливає, треба терміново допомогти Стефану, я не можу його втратити! Тільки не його! Ситуацію врятувала Нора, яка, здавалося ,єдина зберігала у той момент здатність думати.

— Так! Не панікуємо! Кетті, ти ж навчаєшся на факультеті цілительства! Ти ж маєш знати як надавати першу магічну допомогу, от і не стій стовпом!

— Але...Але я…Я ніколи цього не робила, знаю все тільки в теорії…

— От і настав час попрактикуватися. Іншого виходу у нас всеодно немає.

Впевненість у голосі Нори трохи повернула у реальність і мене.

— Кетті, будь ласка, допоможи, ти ж бачиш, він помирає! — крізь ридання промовила я до подруги.

— Томе, ти колись розповідав, що твій брат спеціалізується на зіллєваріння. Зв’яжись з ним, запитай як варити живильний еліксир з рослини мага! Ми повинні його врятувати!

Том, який з жахом дивився на Стефана, наче тільки прокинувся. Стрепенувся і одразу взявся за конектора. 

— Лісо, я зараз все дізнаюся, зроблю все, що зможу, — і вискочив у коридор.

Кетті несміливо підійшла до Стефана, обережно провела обома руками над ним від самої голови до п'ят, потім поклала одну долоню йому на лоба, іншу на живіт і почала щось бурмотіти. Слова були незрозумілі, з під її долонь йшло біле світло. Ми дивилися на них наче заворожені. Кетті перебувала у такому дивному трансі близько п’яти хвилин, а потім різко забрала руки.

— Я зробила все, що могла. У нього сильна внутрішня кровотеча, я її зупинила, але не знаю наскільки. Поверхневі забої вдалося прибрати, але от сильні гематоми та пошкодження органів я реанімувати не в силі.

— Скільки він протягне? — похмуро запитав Джеральд.

— Не знаю точно, до ранку протримається, а далі…Самі розумієте…Я лише на першому курсі…Вибачте.

— Кетті, дякую тобі, знаю, що ти зробила все, що могла, — паніка потрохи відступила, і я думала що ж робити далі, адже ми лише виграли трохи часу.

У кімнату повернувся Том.

— Друзі, я отримав рецепт живильного еліксиру. Окрім листків фікуса, нам знадобиться кора дуба, корінь арагона, квітка едельвейсу та трояндова вода.

— Так, квітка едельвейса є, у мене якраз зацвіла. А де взяти інше? — розгубилася я.

— Я дістану, через півгодини все буде, — впевнено сказав Джеральд, стиснув кристал для переміщень і пропав.

Є ще один нюанс, — зауважив Том, — зілля має варитися 6 годин. Стефан витримає стільки, Кетті?

— Чесно, я не знаю, скоріш за все, що так, — похнюпилась Кетті.

— Все буде добре! — впевнено сказала я, не знаючи, кого я більше у цьому запевнювала: друзів чи себе.

Поки дівчата і Том шукали казанок та готували місце у кімнаті для варіння зілля, я сіла поруч зі Стефаном. Ніжно провела рукою по його обличчю. Який же він гарний! Як мені хочеться побачити знову його сіро-блакитні очі. Нехай він знову так зухвало на мене подивиться, притягне до себе і палко поцілує. Я так і не сказала йому, що кохаю…Стефане, ти мусиш жити! Заради мене! Заради нас!

Джеральд повернувся, як і обіцяв, за півгодини.

— Ось, все є.

Кетті взяла пакунок, рецепт зілля у Тома і пішла чаклувати над казанком. Нора створила магічний вогонь у кімнаті, тож виходити на кухню не було потреби. Здавалося, що ці години тягнулися вічність. Ми сиділи на підлозі, кожен у свої думках. Я звернулася до Джеральда.

— Може хоч тепер ти розповіси мені де увесь цей час був Стефан і якого біса з ним сталося?

— Ем…думаю можна, все одно нічого хорошого з цього не вийшло. Батьки Стефана підкріпили його заручини з Амандою печаткою магічного ковену. Він хотів її зняти, для цього необхідно було провести певний ритуал та 30 днів провести у безлюдній печері. Я приїжджав до нього, коли міг, але ніколи не залишався на ніч, це було заборонено. Тобі категорично не можна було туди приїжджати, такі були умови.

— Прокляття, Джеральде! Ти не міг його відмовити? Це ж небезпечно! Це його мало не вбило!

— Лісо, його нічого не могло б зупинити! Стефан пішов би на все, щоб тільки бути з тобою! Він шалено в тебе закоханий. І не знаю хто його так покалічив, але це точно не через ритуал. Скоріш за все безлюдна печера виявилася не такою вже безлюдною.