Розділ 12

Стефан

— Стефане, прийди в себе, довбню! Не смій мені тут помирати, зрозумів?!

Я прийшов до тями від ударів по обличчю та криків. Йоханий троль, нащо ж так лупити?

— Джере, Джере-е!! Досить! Я тут! Я прийшов до тями! — закрився руками і спробував відповзти від Джеральда.

— Слава Всесвіту, ти повернувся! Я вже думав, тобі гайки! Старий, ти мене так налякав! Я в житті більше не поведуся на твої дурнуваті ідеї!

Не знаю, як у цей момент виглядав я, але Джеральд був блідий, лоб спітнілий, друг добряче за мене перелякався.

— Чого ти кіпішуєш? Ну трохи втратив свідомість, живий же? Все добре!

— Трохии?! Ти не приходив до тями чотири години!!!ЧОТИРИ, Стефане!!! Єдине, що не давало мені впасти у відчай, те, що ти дихав. Але я мало з глузду не з'їхав, думаючи, що робити далі, і як я буду це все пояснювати твоїм батькам і Лісі.

— Тобто ти тільки за свою шкуру переживав? А за мене не хвилювався? 

— Ага, ну звичайно ж! Іди до біса, Стефане!

— Тихо-тихо, я жартую, — я потер кулаками очі і прокашлявся. — Наче все пройшло, як треба?

— Троляка його знає, але мені точно треба зараз віскі. Твоя душа на місці?

Я засміявся.

— Наче так. Це ж не перевіриш, мабуть? Ти мене так лушпенив, що можна подумати, що то у тебе немає душі!

— Та я думав ти коні двинув вже! Душа...О-о! Знаю, як перевірити! От, наприклад, якщо я впущу ящик елітного ельфійського віскі, ти будеш плакати?

— Що? Що ти верзеш, алкоголіку, звісно, ні!

— Все! Я так і знав! Немає в тебе душі, Стефане, — зареготав Джеральд.

— Дуже смішно! Блазень!

— А якщо серйозно, то згадай Лісу, батьків? Щось відчуваєш до них? Людина без душі не здатна на почуття. Вона холодна, немов крига. Живе, неначе робот, емоцій — нуль. Але судячи з твоєї лайки, душа у тебе на місці.

— На батьків ще ображений, а Ліса…Я кохаю її, Джере…Так, як ніколи нікого не кохав.

— Ну ось, нічого не змінилося, вітаю, як я й казав, Генріх — майстер свої  справи. Тепер залишилося відсидіти тут 30 днів, не зійти з розуму і не здохнути.

— Ну, сподіваюся, ти не даси мені з голоду померти.

— Будь певен, я надійний рознощик їжі. Добре, Стефе, я поїхав, а то і так затримався тут з тобою, а ще їхати далеченько.

— Так, їдь…І дякую тобі, друже.

— Забий, ти б мене також підтримав, щоб я головою поїхав, — покрутив пальцем біля скроні Джеральд.

— Знову твої жарти!

— Все буде добре, Стеф, я приїду через два дні.

— Стій, ледве не забув! На, держи, віддаси Лісі разом з моїм фікусом.

Я простягнув Джеральду невелику коробочку.

— Це що?

— Конектор, хочу мати змогу тримати з нею зв’язок. Чи ти будеш передавати їй мої листи, як у давнину?

— Е ні, вистачить з мене рознощика їжі, поштовим голубом я не наймався. Давай сюди, передам твоїй дівчині.

— Дякую, щасливо!

— Ох, це тобі тут щасливо! Удача тобі явно не завадить.

Джеральд поїхав, а я залишився один на один зі своїми думками. 30 днів. Трясця його матері, 30 днів! Наодинці! Без магії! Це якийсь жах, але я знав, на що я йшов. Все заради неї. Щоб з нею поряд! З моєю маленькою, тендітною дівчинкою. Не можу її підвести, не маю права дурити голову. Ніколи не вірив у кохання та у байки про одну єдину, поки не зустрів цю малу. Така вперта, горда, гарна, така моя. Ніколи її не відпущу! А зараз спробую трохи поспати, бо, хоча я й прийшов до тями, але у тілі була слабкість. А завтра…завтра буде вже 29 днів до зустрічі з Лісою.

Ліса

Ніч спала погано. Снився Стефан з Амандою разом, їхнє весілля, поцілунки. Коли прокинулася, мало не проблювалася. Він нервів та від побаченого. В мене занадто розвинена фантазія. Я хочу йому вірити. Але ми так і не поговорили нормально. Я Стефана з Зимового балу не бачила, і в голову лізуть усілякі дурниці. Потрібно випити каву та взяти себе в руки. Можливо, сьогодні ми побачимось і поговоримо. А як ні..не хочу думати про те, якщо ні.

У кав'ярні було малолюдно. Воно і не дивно, до пар ще 2 години, можна було спокійно спати, що б не ці жахливі сни. Перший ковток ароматного гарячого напою, і вже настрій кращий. З кав'ярні було гарно видно стоянку. На великій швидкості туди залетів спортивний магомобіль. З нього виліз Джеральд. На вигляд якийсь пом’ятий, біле волосся скуйовджене, під очима синці. Не схоже, що у нього була ніч кохання. Хлопець йшов у напрямку кав'ярні. Судячи по його зовнішньому вигляді, кава йому зараз точно не завадить. Коли Джеральд помітив мене, то підійшов до столику:

— Ти! Нікуди не йди, я по каву і до тебе зараз!

Я оторопіло на нього вирячилася. Ти дивися який! Накази мені тут роздає! Я що одна з його дівчат, які готові йому туфлі облизувати? Нахаба! Але з місця не зрушила. Цікавість взяла верх, я сподівалася, що він щось скаже мені про Стефана. Джеральд купив міцну подвійну каву і плюхнувся на стільчик поряд зі мною. Голосно сьорбнувши напій, він аж очі закотив від задоволення.

— Прекра-асно! Те, що треба було після цієї клятої ночі. Не ельфійський віскі, але у голові посвітлішало.

Я з подивом глянула нього і піднявши одну брову поцікавилася.

— Це для цього я мала тут сидіти? Щоб почути, яка класна кава?

Джеральд сіпнувся, наче тільки но згадав, що він за столиком не один. Якийсь дивний. Навіть дивніший, ніж зазвичай.

— Гхм..Еее..ні..Лісо…Загалом є новини для тебе. По перше, Стефана терміново відправили на практику, його не буде 30 днів, він велів передати тобі ось це.

Джеральд сунув мені в руки білу коробку.

— Постривай, яка в біса практика взимку? Джеральде, ти нічого не путаєш? А це ще що?

— Наскільки я знаю, конектор, так що увімкнеш у кімнаті, контакти Стефа там збережені, зможете зізвонюватися чи списуватися. Трясця його знає, який звязок буде у тій глуші!

— Що? Якій глуші? Джеральде, скажи мені, де Стефан? Бо я з тебе зараз цю інформацію витрясу! А ще краще піду до ректора і запитаю, що це за дивні практики посеред навчального року!