Розділ 11

Ліса

Зимовий бал пройшов жахливо. Вставати на пари не хотілося, але я не могла дозволити собі прогули. Якщо стипендія злетить — прощай Академія та мрії про прекрасне майбутнє. Тож зібралася, Ліса, натягла посмішку і пішла на заняття. Що буде, коли я зустріну Стефана? Як себе вести? Він пообіцяв, що все вирішить, і я йому вірю.

Перша пара була Захист від темних сил, її вела наш куратор Мерелін Вансович. Заняття вона почала з обговорення балу.

— Ви такі молодці! Яка пісня була! Алісія, Нора, Том — виступ був просто чарівним. Я дуже вами пишаюся. Шкода, що враження від Зимового балу було зіпсоване поведінкою одного з запрошених студентів, — у цей момент вона співчутливо глянула на мене, — та, загалом, усе пройшло добре.

Добре? Та той ідіот мене мало не зґвалтував! Слова міс Вансович вивели мене з себе. Я навіть хотіла висловити їй усе, що думаю і про цей концерт, і про його гостей, але, передумала. Досить з мене сварок.

— А тепер повернемося до нашого заняття. Сьогодні ми навчимося розсіювати заклинання. У бою найчастіше використовують три види проклять. Перше “Шокдаун”— обездвижує воїна, друге “Контрвера” — носить глибокі рани, часто несумісні з життям, третє “Фатамор” — вбиває бойовика миттєво. Якщо від крижаних та вогняних куль рятує вправність та захисні щити, то перед заклинаннями вони безсилi. Такі напади потрібно відбивати. Навчитися розсіювати заклинання мають усі студенти факультету оборони, як бойовики, так і захисники. Це вміння рятує життя.

Мерелін Вансович змахнула рукою, і перед нами з'явився великий екран.

— Зараз ви наочно побачите як виглядає напад заклинанням.

На екрані з'явилися двоє чаклунів у чорних плащах посеред пустелі. Було видно, як в очах одного з них загорілися жовті вогники, він прокричав “Контрвера”. З його боку спалахнуло жовте сяйво і полетіло в сторону противника. Міс Вансович зупинила показ, клацнув пальцями.

— Для того, щоб розсіяти заклинання, необхідно зруйнувати енергетичні потоки, з яких воно сплетене. Якщо ви чуєте прокляття, у вас є долі секунди, щоб розгорнути долоні в сторону противника, розвести при цьому руки якомога ширше, уявляючи, що між ними утворюється сітка, та сказати: “Імпетро лост”.

Міс Вансович знову клацнула пальцями, і картинка на екрані ожила. Чаклун, на якого нападали, прокричав: “Імпетро лост”,  і жовте сяйво розсіялося.

 — Звертаю вашу увагу, що кричати зовсім не обов'язково, заклинання можна сказати пошепки, тому звертайте увагу на сяйво. Жовте, як ви вже бачили — це поранення, зелене — обездвиження, червоне — смерть. Розсіюються вони однаково, різниця тільки у витраченій силі. На розсіювання смертельного заклинання “Фатамор” маг з середнім рівнем потенціалу 6 може витратити весь свій запас енергії. Для відновлення необхідна принаймні доба, якої на полі бою може і не бути. Тому, зазвичай, якщо йде війна чи якісь  магічні зіткнення, то чаклуни беруть з собою накопичувачі енергії, щоб не витрачати власний потенціал. Правда, вони також можуть лише подвоїти рівень енергії, яка дана при народженні.

— Міс, Вансович, а хто це на екрані? Хто ці чаклуни?

— Невже не впізнали? Високий брюнет, то чоловік Аріадни — Флеш. Це один з його поєдинків з володарем Королівства Пустки. Ми маємо змогу бачити це, завдяки тому, що він з Аріадною залишили свої спогади у Академії Магії.

— А хіба це можливо? — поцікавилася я.

— Для таких сильних чарівників, як вони не існувало нічого неможливого. Вони не просто мали сильний потенціал 10 обоє, а й вирізнялися новаторськими поглядами. Маги любили поєднувати магію та технологічні здобутки. Аріадна і Флеш створили капсулу пам'яті, у яку помістили ті знання, які хотіли передати нащадкам. Вони вірили, що навіть з низьким рівнем дару можна стати великим магом, якщо старанно вчитися та тренувати свої здібності.

Я задумалася. Наше Морське Королівство справді виділяється тим, що тут магія спокійно співіснує поряд з технологічними досягненнями. Іноді батьки викликали побутових магів, якщо у піцерії ламалося щось важливе, наприклад, пічка. Звичайний майстер лагодив би її мінімум декілька днів, а за допомогою магії її можна було відремонтувати за лічені хвилини. У нашому Королівстві майже всі винаходи працювали підживлюючися магією. Конектори, магомобілі, водопровід, магічні світильники — все це досягнення успішної співпраці інженерів-технологів та чаклунів. У Королівстві пустки та Королівстві снігових скель людей без магічного дару зневажали. Вони жили відокремлено, не мали змоги приїжджати до столиць, навіть заговорити до магів першими не мали прави. Їх вважали людьми нижчого сорту. У нас такого поділу не було. У всіх рівні права, просто тим, хто народився з магією, пощастило трішки більше, але вони цим не вихвалялися. І у Морському Королівстві, звичайно, зустрічаються персони з поганою вдачею, які ставлять себе вище за всіх. Але такі унікуми були як серед магів, так і серед звичайних людей.

Після заняття ми з Норою пішли у їдальню. Я хвилювалася, думала про те, як себе вести, коли побачу Стефана. Але ні його, ні Джеральда там не було. Нашвидкоруч пообідавши, я пішла у гуртожиток, пар сьогодні більш не було. У кімнаті залізла з ногами на підвіконня. Мій едельвейс вже гарно виріс, а значить і моя сила зміцніла. Красива ніжна квіточка з оксамитовими біло-сріблястими листочками. Едельвейс часто називають гірська зірка, тому що він має схожу форму, та, зазвичай, росте в Королівстві Снігових скель. У нашій місцевості такі не зустрінеш. Від квітки йшов легкий квітковий аромат.

— Люблю тебе, красунчик.

Дожилася, говорю з квіткою. Буду сідати за навчання, щоб відігнати від себе думки про Стефана. Де він? З ким він? Потрібна на щось відволіктися, бо так можна точно зійти з розуму.

Стефан

Генріх дав цілий перелік речей, які потрібно було придбати в одній з окультних крамниць. Більшість інгредієнтів легально дістати було нереально, тому я вирушив до Стемфісу — центру контрабанди серед магічних товарів. Ринок у місті виявився похмурим і сірим. Щось у ньому було таке, від чого мурашки по шкірі бігали. Продавці одягнені в якесь лахміття, більшість із них мали каліцтва: у когось не було ока, хтось був без ноги. Здавалося, сонце взагалі ніколи не виходило з-за хмар і не освітлювало це місце. Хотілося якнайшвидше забратися звідси, тому я звернув у найближчу лавку. Продавець був невисокого зросту, в смугастій кофті, широких штанях з латками та банданою на голові, на кожному пальці були персні. Він був схожий на заблудлого пірата.