Глава 10

Ліса

Втекти... Заховатися... Зникнути… Сльози заполонили очі, і я практично не бачила дороги. Бігла до гуртожитку. Нора та Кетті ледве встигали за мною. І навіщо я напнула цю відверту сукню? Кому що хотіла довести? З голови не виходило все, що зі мною сталося.

Я тільки зійшла зі сцени та сховалася в одному із затемнених куточків зали. Залишатися на балу не було жодного бажання, але Нора вмовила залишитися на пів години. Стефана та Аманди у залі не було. Це заспокоїло і засмутило одночасно. А раптом вони зараз разом? Кого я намагаюсь обдурити? Звичайно, вони, разом. Наречений і наречена, як ніяк. А я просто дурна наївна дурепа, яку життя нічого не вчить.

До мене підійшов один із запрошених студентів військового училища. Від нього несло алкоголем за версту.

— Красуне, ти така гарна була на сцені, що в мене дещо нижче пояса відчутно затверділо і рветься в бій. Я Влад. Пішли потанцюємо та познайомимося ближче.

— Відвали від мене, непорозуміння, — я й так була без настрою, ще й цей неадекват намалювався.

— О, який у нас гострий язичок. Хотілося б подивитися який він у справі, – хлопець грубо схопив мене за зап'ястя.

Спробувала вирватися, та не виходило І де в біса поділися Кеті, Нора, Том? Хоч хто-небудь?

— Відпусти, ідіот, я зараз кричатиму, — вже почала панікувати.

— Давай, красуне, та голосніше, — Влад клацнув пальцями та навколо нас утворився прозорий купол.

— Полог обезшумлення? — приречено простогнала я.

— Бери вище. Безшумність плюс невидимість!

От потвора! І як він примудрився обійти захист Академії? Бойовик притис мене до стіни, безцеремонно схопив за сідниці та спробував лизнути своїм мерзенним язиком мою шию.

Я почала гамселити його кулаками, але він ніби взагалі нічого не відчував.

 — Допоможіть! —  закричала я.

 — Кричи, кричи, невгамовна, все одно ніхто не почує, — він різким рухом зірвав лямку на моїй сукні й спробував підлізти до грудей.

Всередині мене закипіла злість, огида та страх. Я відчула, лоскіт всередині мене. Виникнув спалах і полог луснув, як мильна бульбашка. Влад здається не збагнув, що сталося. Я, сама того не розуміючи, створила вогняний щит і розбила полог.

— Допоможіть!  —  закричала я щосили крізь ридання.

Бачу Нору.

— Відпусти її, придурок!

В цей момент до зали, як смерч, влетів Стефан. В його очах було стільки злості та люті! Він блискавично відкинув Влада від мене. Удар! Стефан, здається, навіть не цілився, але влучив прямо в ніс. Ще один та ще! Мене всю трясло. Нора намагалася мене заспокоїти та забрати звідти.

— О, Великий Маг, Лісо! Цей виродок не встиг тебе образити?

— Так… Ні… Не знаю! Мабуть, ні.

Підійшла Кетті, вони з Норою вивели мене на вулицю.

— Там Стефан,  —  почала я.

— Розбереться твій Стефан без тебе. Пішли до кімнати, тобі треба переодягнутися.

— І в душ, — схлипнула я

— І в душ, — співчутливо зітхнула Кетті.

Я стояла під водою, напевно, хвилин тридцять. Все ніяк не могла позбутися відчуття, що я брудна. Здавалося, запах цього недоумка Влада в'ївся в мою шкіру і ніяк не хотів сходити. Заспокоївшись, закуталась у теплий плюшевий халат молочного кольору і лягла на ліжко. Подруги метушилися навколо, як квочки

— Лісо, може чаю? З ромашкою та мелісою. Він заспокоює, —  Кетті добре розбиралася в травах.

— Давай.

Що за день сьогодні? Здавалося, гірше вже бути не може. Але я помилилась. У двері постукали.

 — Алісіє Вандервуд, тебе до ректора викликають, терміново.

Дівчата стурбовано переглянулись.

— Ми підемо з тобою, нічого не бійся.

— Дякую, дівчатка.

Здається цей безглуздий день ніколи не скінчиться. Але на що я сподівалася? Що ректор про це не дізнається? І кому, цікаво, він повірить? Звичайній першокурсниці чи іменитому студенту з військового училища? Ще й бійка. Стефан теж у все це вліз. Навіщо? Краще б за Амандою своєю дивився. Думки плуталися в голові та накладалися одна на одну. Сумбурний потік, який я була не в змозі зупинити.

До ректора я дійшла на ватяних ногах. Постукала.

 —  Увійдіть, міс Вандервуд,  —  голосно пролунав владний голос ректора.

 —  Доброго вечора, — голос зрадницьки тремтів. Озирнулася. У кабінеті сиділи побитий Влад, Джеральд з розбитою губою, два незнайомих мені студенти та Стефан. Коли я глянула на нього, то стало ще гірше, і сльози знову навернулися на очі.

 —  Міс Вандервуд, розкажіть з перших вуст, що трапилося на Зимовому балу? Наш гість стверджує, що на нього напали та побили наші студенти ні за що. Підтверджувати свої слова кристалом правди відмовляється, а змусити його не в моїй юрисдикції. Ці два герої відмовчуються. Але з перевіреного джерела стало відомо, що ви були в епіцентрі подій. Допоможете нам докопатися до істини? — ректор примружився і простяг мені невеликий кристал  фіолетового відтінку.