Глава 9

Ліса

У день Зимового балу на вулиці розігралася неабияка хуртовина. Я дивилася у вікно і спостерігала за химерним танцем сніжинок. Виступ уже за кілька годин. Я нервувала, хоч і все було готове. Нора допомогла вкласти волосся красивими хвилями, легкий макіяж та квіткові парфуми з ваніллю. Я була готова до свята, але серце було не на місці.

У двері вихором увірвалася Кетті. Вона аж захекалася, поки бігла. Її щоки палахкотіли червоним і зливалися з її сукнею кольору стиглого гранату, зачіска трохи розтріпалася, було видно, що вона дуже нервує. Саме їй було доручено зустріти гостей та провести екскурсію Академією магії.

— Приїхали! Приїхали!!!

— Хто приїхав? — не зрозуміла я.

— Хто-хто… Студенти з Академії високих мистецтв та Магічного військового училища! Я туди не піду. Боюся!Ти їх узагалі бачила? Ні, не бачила. Бугаї величезні! — вона показала руками на стелю. — А вертихвістки ці з найвищих мистецтв! Та вони на нас дивляться, як на слуг! Я тут перечекаю, і хай буде, що буде!

— Ке-е-етті! Візьми себе в руки! Повернися до гостей. Все буде добре! Ну не з'їдять же вони тебе?

— Тобі звідки знати? Я у цьому не впевнена. Ні, не піду!

Подруга смішно надула щоки та була зараз схожа на розлюченого полохливого хом'яка.

— Ну, хочеш, я піду з тобою?

Взагалі-то у мене і своїх справ повно, але може це дозволить трохи відволіктися і не думати про виступ. Плюс Кетті хотілося підтримати, я її давно такою переляканою не бачила.

— Правда? Ти можеш? Лісо, я буду дуже-дуже тобі вдячна! Ходімо швидше! — потягла мене за руку до академії.

У холі справді було вже багато людей у вечірніх вбраннях. Хлопці переважно у смокінгах, а дівчата, начебто зійшли зі сторінок “Модного вісника”. Одна краща за іншу. Міс Вансович щось голосно розповідала їм, і при цьому виражено жестикулювала. Побачивши нас, махнула рукою.

— А ось наші студентки Алісія Вандервуд та Кетті Девідсон. Вони із задоволенням зроблять вам екскурсію Академією та проводять до зали Магічних перетворень.

 — Поділимося? Я проведу військових, а ти цих магіс. Добре? — прошепотіла мені Кетті.

 —  Гаразд.

І чому вона більше боїться дівчат?

Ага, все. Зрозуміла. Магіси подивилися на мене таким оцінювальним поглядом, що все всередині аж зіщулилося.

— Гарна сукня,  —  звернулася до мене висока, фігуриста довговолоса брюнетка. — Це Амельє Віннер, так?

— Емм… Дякую, так, це її вбрання, —  звісно, я потім побачила, що бирка на сукні від відомого дизайнера.

— Отже, у вас тут зі смаком не так погано, як здалося, на перший погляд, — хмикнула дівчина.

— Значно краще, ніж у вас з тактовністю і манерами,  —  не промовчала я.

— А що мовчати, якщо деякі вбрання є викликом сучасній моді? Я, до речі, Аманда Лаурентіс.

— Приємно познайомитися, —  я стиснула зуби та намагалася взяти себе в руки. — Ходімо, я проведу вас до зали, де відбудеться Зимовий бал. Дорогою розповім про нашу академію.

Вислухавши історію про Аріадну, дівчата почали жваво обговорювати її між собою.

— Вибрала не зрозуміло кого! Чого одразу не вийти за одного з королів?  —  хмикнула Аманда.

— Мабуть, вона хотіла заміж за коханого, а не оформити шлюб з розрахунку, — пояснила я.

— Ось взяти, наприклад, мого нареченого. Ми з дитинства заручені. Я знаю, що він — мій. Він знає, що я — його. Наші капітали після шлюбу примножаться. Це є головним! Навіщо вся ця романтична нісенітниця? — міркувала вголос Аманда.

— Невже тобі ніколи не хотілося таких почуттів, щоб аж до нестями?

— Ти її нареченого бачила?  —  хмикнула одна з її подруг. — Стефан такий гарячий, що порівнянні з ним усі тьмяніють.

У серці якось неприємно кольнуло, але я не звернула уваги. Хіба мало Стефанів у нашому королівстві? Не могла ж я знову нарватися на брехуна? Чи могла?

— Так, Блек, безперечно, найкращий. З цим мені пощастило, — заявила Аманда.

Стіни навколо закружляли й почали звужуватися, а земля під ногами похитнулася. Я ледве змогла видавити із себе слова.

— Стефан Блек твій наречений? З нашої академії?

— Так, Стефан уже на останньому курсі, і після закінчення навчання ми одружимося. А ось, до речі, і він.

З-за рогу з'явився мій Стефан з Джеральдом. Чи вже не мій… Або ніколи і не був моїм… Я не знала, що і думати.

— Любий, сюрпри-и-и-из. Я напросилася до вас на Зимовий бал, щоб побачити тебе. Приділиш увагу своїй нареченій?

Стефан побілів і змінився на обличчі.

— Ну і халепа, чувак, – співчутливо пробурмотів Джеральд.

Я ганебно розвернулася і втекла.

Знову! Якого біса?! Ну як я знову вляпалася в це?! Дурепа! Закохана та довірлива дурепа, якій неймовірно легко запудрити мізки.

 — Лісо, стій! Алісія! Та постривай же ти! Я все поясню! —  Стефан кинувся мене наздоганяти.