Розділ 9

Ліса

У день Зимового балу на вулиці розігралася неабияка хуртовина. Я дивилася у вікно і спостерігала за химерним танцем сніжинок. Виступ уже за кілька годин. Я нервувала, хоч і все було готове. Сукня сиділа чудово. Нора допомогла вкласти волосся красивими хвилями, легкий макіяж та квіткові парфуми з ваніллю. Я була готова до свята, але серце було не на місці. У двері вихором увірвалася Кетті.

— Приїхали! Приїхали!

— Хто приїхав? — не зрозуміла я.

— Хто, хто?! Студенти з Академії високих мистецтв та Магічного військового училища. Я туди не піду, боюся. Ти їх узагалі бачила? Ні, не бачила. Бугаї величезні! А вертихвістки ці з найвищих мистецтв! Та вони на нас дивляться, як на слуг,  я тут у тебе перечекаю, і будь, що буде!

Кетті захекалася, поки бігла. Її щоки палахкотіли червоним і зливалися з її сукнею кольору стиглого гранату, зачіска трохи розтріпалася, було видно, що вона дуже нервує. Саме їй було доручено зустріти гостей та провести екскурсію Академією магії.

— Кееетті! Візьми себе в руки! Повернися до гостей. Все буде добре! Ну не з'їдять же вони тебе?

— Тобі звідки знати? Я у цьому не впевнена. Ні, не піду!

Подруга смішно надула щоки та була зараз схожа на розлюченого полохливого хом'яка.

— Ну, хочеш, я піду з тобою?

Взагалі-то у мене і своїх справ повно, але може це дозволить трохи відволіктися і не думати про виступ. Плюс Кетті хотілося підтримати, я її давно такою переляканою не бачила.

— Правда? Ти можеш? Лісо, я буду дуже-дуже тобі вдячна! Ходімо швидше!— і потягла мене за руку до Академії.

У холі справді було вже багато людей у вечірніх вбраннях. Хлопці переважно у смокінгах, а дівчата начебто зійшли зі сторінок “Модного вісника”. Одна краща за іншу. Міс Вансович щось голосно розповідала їм і при цьому виражено жестикулювала. Побачивши нас, махнула рукою.

— А ось наші студентки Алісія Вандервуд та Кетті Девідсон. Вони із задоволенням зроблять вам екскурсію Академією та проводять до зали Магічних перетворень.

 — Поділимося? Я проведу військових, а ти цих магісс. Добре? — прошепотіла мені Кетті.

 —  Гаразд.

І чому вона більше боїться дівчат? Все, зрозуміла. Магісси подивилися на мене таким оцінювальним поглядом, що все всередині зіщулилося.

— Гарна сукня,  —  звернулася до мене висока фігуриста довговолоса брюнетка. — Це Амельє Віннер, так?

— Емм..дякую…так, це її вбрання, —  звісно, я бачила бірку на сукні та знала дизайнера.

— Отже, у вас тут зі смаком не так погано, як здалося на перший погляд, — хмикнула дівчина.

— Значно краще, ніж у вас з тактовністю і манерами,  —  не промовчала я.

— А що мовчати, якщо деякі вбрання є викликом сучасній моді? Я, до речі, Аманда Лаурентіс.

— Приємно познайомитися, —  я стиснула зуби та намагалася взяти себе в руки. — Ходімо, я проведу вас до зали, де відбудеться Зимовий бал. Дорогою розповім про нашу Академію.

Вислухавши історію про Аріадну, дівчата почали жваво обговорювати її між собою.

— Вибрала не зрозуміло кого! Чого одразу не вийти за одного з королів?  —  хмикнула Аманда.

— Мабуть, вона хотіла заміж за коханого, а не оформити шлюб з розрахунку, — пояснила я.

— Ось взяти, наприклад, мого нареченого. Ми з дитинства заручені, яка там романтика? Я знаю, що він — мій. Він знає, що я — його. Наші капітали після шлюбу примножаться. Навіщо вся ця романтична нісенітниця?

— Невже тобі ніколи не хотілося таких почуттів, щоб аж до нестями?

— Ти її нареченого бачила?  —  хмикнула одна з подруг Аманди. — Стефан такий гарячий, що порівнянні з ним усі тьмяніють.

У серці якось неприємно кольнуло, але я не звернули уваги. Хіба мало Стефанів у нашому королівстві? Не могла ж я знову нарватися на брехуна? Чи могла?

— Так, Блек, безперечно, найкращий, — заявила Аманда.

Стіни навколо закружляли, а земля під ногами похитнулася. Я ледве змогла видавити із себе слова.

— Стефан Блек – твій наречений? З нашої академії?

— Так, Стефан уже на останньому курсі, і після закінчення навчання ми одружимося. А ось, до речі, і він.

З-за рогу з'явився мій Стефан з Джеральдом. Чи вже не мій, або ніколи не був моїм…Я не знала, що і думати.

— Любий, сюрприиииз. Я напросилася до вас на Зимовий бал, щоб побачити тебе. Приділиш увагу своїй нареченій?

Стефан побілів і змінився на обличчі.

— Ну і халепа, чувак, – співчутливо пробурмотів Джеральд.

Я ганебно розвернулася і втекла. Знову! Якого біса?! Ну, як я знову вляпалася в це?! Дурепа! Закохана та довірлива дурепа, якій неймовірно легко запудрити мізки.

 — Лісо, стій! Алісія! Та постривай же ти! Я все поясню! —  Стефан кинувся мене наздоганяти.

Фу… відчувала себе героїнею якоїсь мелодрами. Він наздогнав мене на півдорозі до гуртожитку, схопив за плечі та розвернув обличчям до себе.

— Лісо, та послухай же ти нарешті! Вона для мене нічого не означає! Про цей безглуздий договірний шлюб домовилися наші батьки, ще коли ми були дітьми! Я хотів тобі розповісти. Я розірву заручини. Не робив цього раніше, бо мені було байдуже. Але потім зустрів тебе. Лисеня, я люблю тебе, чуєш! Мені ніхто, крім тебе, не потрібен!

— Стефане, я прошу тебе, іди звідси!  —  непрохані сльози градом, я його майже не бачила.

— Лісо, Лісочко, ну послухай же ти мене, моя маленька, мені потрібна тільки ти! Це все нічого не змінює!

— Змінює, Стефане, ще як змінює! Це взагалі ВСЕ змінює!  —  я почала кричати на нього і бити кулаками у його груди.  — Ти мені брехав! Ти чужий наречений, а я ніхто. Ти мені огидний! Я не хочу тебе бачити!

— Дідько! Ну, послухай же ти мене! Пробач, я саме на канікулах збирався поговорити з батьками про розірвання заручин. Я не думав, що Аманда приїде сюди на бал.

— Вали до демонів, Стефане. Яка ж я дурна, відпусти мене!

Я вирвалася з його рук, добігла до кімнати та впала на ліжко. Що робити? Що тепер буде? Чому я знову настала на ті ж граблі? Повірити не можу. Двері тихо відчинилися і в кімнату зайшла Нора.