Глава 8

Ліса

Наступного дня була пара у містера Робінсона. Раптом у двері постукали. В аудиторію зайшла куратор першокурсників з факультету оборони Мерелін Вансович.  Тендітна красуня з білою копицею волосся, зеленими очима, пишними віями й дзвінким голосом вела у нас Захист від темних сил. Вона була однією з наймогутніших чарівниць сучасності. І хоча її зовнішній вигляд вводив у оману ворогів, ця леді могла дати таку відсіч, що їм і не снилося. Розумниця і красуня, вона таїла у собі вбивчу міць і силу.

— Містере Робінсон, вибачте, що перериваю, я маю оголошення для моєї групи. Студенти, в мене хороша новина. В академії незабаром відбудеться Зимовий бал. На нього будуть також запрошені студенти з Академії високих мистецтв та курсанти Магічного військового училища. Дрескод вечірній, явка обов'язкова. Оскільки ми приймальна сторона цього року, то за нами ще й концерт. Від кожного факультету і курсу окремий номер. Після пари чекаю вас у Залі магічних перетворень, подумаємо, чим ми зможемо вразити наших гостей.

Куратор нам підморгнула і випурхнула з кабінету. В аудиторії почулися незадоволені стогони. Мало хто любив усю цю художню самодіяльність. Але суперечити й висловлювати невдоволення Мерелін Вансович ніхто б у житті не наважився. Відчуваю, концерт буде незабутній.

Зал магічних перетворень — це величезна кімната округлої форми. Стіни прикрашені білою шовковою тканиною, а підлога викладена світлою плиткою із сріблястими вставками. Стеля зачарована так, щоб тут цілодобово було зоряне небо над головою. Під час проведення різних заходів у залі монтували велику сцену з великим екраном для магічних ілюзій. Її додатково підсвічували безліч яскравих світильників, що висіли у повітрі. Це одне з найкрасивіших місць у академії, на мою скромну думку.

Коли ми зайшли у залу, то побачили студентів на сцені, які вже старанно щось репетирували. Схоже було на танець якийсь жартівливий чи комедійну сценку, бо їхні дії збоку виглядали дуже смішно. Міс Вансович  стояли неподалік.

— Отже, студенти, якісь ідеї вже з'явилися у ваших світлих головах? — запитала вона в нас, коли ми підійшли ближче.

Всі переглядалися та мовчали. Ідей було нуль.

— Та-а-ак… Ліс рук, я бачу. Які усі ініціативні! Значить, підемо іншим шляхом. У кого які таланти, окрім магії? Хто що вміє?

Тиша.

— Ох… Горе мені з вами. Добре, хтось уміє грати на музичних інструментах?

— Я граю на фортепіано — зізналася Нора.

— А я трохи бренчу на гітарі, — проявив ініціативу Том.

— Чудово, зараз музичний гурт зберемо, — заплескала в долоні куратор.

 — Хто в ноти потрапляє і вміє співати, так, щоб не в'янули вуха?

Я не хотіла зізнаватися, що ходила у школі на уроки вокалу. Але подруга мене викрила.

— Алісія добре співає, я багато разів чула!

Нора навіть не спитала, чи хотіла я це розказувати. Ну, дякую, подруго. Здався тобі цей виступ? Мені взагалі не хочеться співати перед усіма, це ж можна і зганьбитися.

— Все вирішено! Алісія, Нора і Том — буде міні-гурт. Я забезпечу відповідний антураж. Ми вам таку ілюзію позаду створимо. Ух-х-х! Це буде неймовірне шоу! Залишаю вибір пісні за вами.

— Міс Вансович,  не впевнена, що це гарна ідея. Не дуже я вмію співати. І взагалі, я сцени боюся, чесно-чесно! — спробувала якось викрутитися.

— Алісіє, ти майбутня магічка з 10 рівнем дару, є дуже велика ймовірність, що в майбутньому на тебе чекає багато страшного. Точно страшнішого виступів на сцені в академії. Впевнена, ти впораєшся!

 — Але… 

— І не канюч мені! — одразу відмела всі заперечення куратор. — Усі поки що вільні, завтра я розподілю завдання між вами, не думайте, що хто не виступає, той вільний. Роботи вистачить на всіх.

Стефан чекав на мене біля виходу.

— Що за збори були, лисеня?

— Зобов'язали готувати концертний номер до Зимового балу. Я збиралася тихенько відсидітися в куточку, але в однієї недалекої пані, яка за сумісництвом є моєю подругою, занадто довгий язик. І тепер мені доведеться співати на сцені, — я невдоволено зиркнула на Нору.

— А що? Лісо, ти дійсно дуже круто співаєш! А я мріяла виступати на сцені! Якби не прийшло запрошення в академію магії, я б подалася у театральний. 

— Мм… Ти співаєш? Не знав.

— Ти взагалі про мене багато не знаєш, Стефане. Я люблю співати, але ніколи не робила це на публіку. І, чесно кажучи, зовсім не горю бажанням.

— І що ж за страшні секрети приховує Алісія Вандервуд?  Ти хропиш уві сні? — навмисне басом пробурчав Стефан і міцно згріб мене в обійми.

— Не смішно, Стефане, бачиш, я зараз не в настрої, відпусти мене.

— Ага, розбігся. Пішли краще каву вип'ємо, — хлопець і не думав мене пускати.

А я дивним чином заспокоїлася у його обіймах.

— Пробач мені мою грубість, я просто взагалі не чекала такої підстави, — пробурмотіла я йому в кудись у шию.

— Ти впораєшся, Лісо. Не сумнівайся у собі! А я з задоволенням послухаю, як співає моя дівчинка.