Розділ 8

Ліса

Наступного дня була пара у містера Робінсона. Раптом у двері постукали. В аудиторію зайшла куратор захисників Мерелін Вансович — тендітна красуня з білою копицею волосся, зеленими очима, пишними віями і дзвінким голосом. Міс Вансович вела у нас Захист від темних сил. Вона була однією з наймогутніших чарівниць сучасності. І хоча її зовнішній вигляд вводив у оману ворогів, ця леді могла дати таку відсіч, що їм і не снилося. Розумниця і красуня, вона таїла у собі вбивчу міць і силу.

— Містере Робінсон, вибачте, що перериваю, я маю оголошення для моєї групи. Студенти, в мене хороша новина. В Академії незабаром відбудеться Зимовий бал. На нього будуть також запрошені студенти з Академії високих мистецтв та курсанти Магічного військового училища. Дрескод: вечірній, явка обов'язкова. Оскільки ми приймаюча сторона цього року, то за нами ще й концерт. Від кожної групи — окремий номер. Після пари підійдіть у Залу магічних перетворень, подумаємо, чим ми зможемо вразити та здивувати наших гостей.

Куратор нам підморгнула і випурхнула з кабінету. По аудиторії почулися незадоволені стогони. Мало хто любить усю цю художню самодіяльність. Але суперечити і висловлювати невдоволення Мерелін Вансович ніхто б у житті не наважився. Відчуваю, концерт буде незабутній.

Зал магічних перетворень — це величезна кімната круглої форми. Стіни прикрашені білою шовковою тканиною, а підлога викладена світлою плиткою із сріблястими вставками. Стеля була зачарована, бо над головою цілодобово було нічне зоряне небо. У цій залі нас збирали для оголошення різних важливих повідомлень, і як виявилося, тут же проводили різні бали, магічні батли та випускні вечори.
Для проведення різних заходів монтували велику сцену, за якою був великий екран для ілюзій. Її додатково підсвічували безліч яскравих магічних світильників, що висіли у повітрі.

Коли ми зайшли у залу, на сцені вже старанно щось репетирували кілька студентів. Схоже було на танець якийсь жартівливий чи комедійну сценку, бо їхні дії збоку виглядали дуже смішно. Міс Вансович була біля сцени.

— Отже, студенти, якісь ідеї вже з'явилися у ваших світлих головах? — запитала наша куратор.
Ми переглядалися та мовчали. Ідей було нуль.

— Тааак…ліс рук, я бачу. Які усі ініціативні! Значить, підемо іншим шляхом. У кого які таланти, окрім магії? Хто що вміє?

Тиша.

— Охх…горе мені з вами. Добре, хтось уміє грати на музичних інструментах?

— Я граю на фортепіано — зізналася Нора.

— А я трохи бренчу на гітарі, — проявив ініціативу Том.

— Чудово, зараз музичний гурт зберемо, — заплескала в долоні куратор.

 — Хто в ноти потрапляє і вміє співати, так, щоб не в'янули вуха?

Я не хотіла зізнаватися, що ходила у школі на уроки вокалу. Але подруга мене викрила.

— Алісія добре співає, я багато разів чула!

Нора навіть не спитала, чи хотіла я це розказувати. Ну, дякую, подруго! Здався тобі цей виступ? Мені взагалі не хочеться співати перед усіма, це ж можна і зганьбитися.

— Все вирішено! Алісія, Нора і Том — буде міні-гурт. Я забезпечу відповідний антураж. Ми вам таку ілюзію позаду створимо. Уххх! Це буде неймовірне шоу! Залишаю вибір пісні за вами.

Я не могла це так залишити.

— Міс Вансович,  не впевнена, що це гарна ідея. Не дуже я вмію співати. І взагалі, я сцени боюся, чесно-чесно!

— Алісіє, ти майбутня магічка з 10 рівнем дару, є дуже велика ймовірність, що в майбутньому на тебе чекає багато страшного. Точно страшнішого виступів на сцені в Академії. Впевнена, ти впораєшся!

 — Але… — хотіла заперечити я.

— І не канюч мені, — одразу відмела всі заперечення куратор. — Усі поки що вільні, завтра я розподілю завдання між вами, не думайте, що хто не виступає, той вільний. Роботи вистачить на всіх.

Стефан чекав на мене біля виходу.

— Що за збори були, лисеня?

— Зобов'язали готувати концертний номер до Зимового балу. Я збиралася тихенько відсидітися в куточку, але в однієї недалекої пані, яка за сумісництвом є моєю подругою, занадто довгий язик. І тепер мені доведеться співати на сцені, — я невдоволено зиркнула на Нору.

— А що? Лісо, ти дійсно дуже круто співаєш! А я мріяла виступати на сцені! Якби не прийшло запрошення в Академію магії, я б подалася у театральний. 

— Мм.. ти співаєш? Не знав.

— Ти взагалі про мене багато не знаєш, Стефане. Я люблю співати, але ніколи не робила це на публіку. І, чесно кажучи, зовсім не горю бажанням.

— І що ж за страшні секрети приховує Алісія Вандервуд?  Ти хропиш уві сні? — навмисне басом пробурчав Стефан і міцно згріб мене у обійми.

— Не смішно, Стефане, бачиш, я зараз не в настрої, відпусти мене, будь ласка.

— Ага, розбігся. Пішли краще каву вип'ємо.

— Пішли. Пробач мені мою грубість, я просто взагалі не чекала такої підстави, — пробурмотіла я йому в кудись у шию.

— Ти впораєшся, Лісо. Не сумнівайся у собі! А я з задоволенням послухаю, як співає моя дівчинка.
Стефан міцно стиснув мене і поцілував. Стало якось легше. Ні, страх, він нікуди не подівся, але ця віра в мене, вона підбадьорювала.

А потім була кава. Як багато здатна змінити одна маленька порцелянова чашка з міцним темним напоєм. Цей чарівний аромат кавових зерен діє на мене краще за будь-яке заспокійливе. Кілька ковтків і задоволення накрило хвилями, у голові прояснилося. Просто кава, а ефект неймовірний. А в компанії зі Стефаном взагалі творить дива.

Я прийшла до кімнати разом з Норою, ми домовилися разом робити домашнє завдання, а там мене чекав ще один сюрприз.

— Дівчата, дивіться, у мене квітка розквітла!

Я не вірила своїм очам!

— Ух ти! Яка гарна! Подивлюся на свою!
Кетті підскочила стрибком до приліжкової тумби, де була її рослина. Там виднілися лише зелені листочки.

— Нічого. У мене ще не виросла.

— А в мене навіть листочків ще немає, — сумно сказала Нора.

— Всьому свій час. А тобі, Норо, це за шкідливість. Ти навіщо розповіла куратору, що я співаю?