Розділ 5

Ліса

Цей день я чекала з особливим хвилюванням і, швидше за все, не одна я. Нас чекає практичне завдання у містера Робінсона. Нарешті справжня магія! Будемо саджати магічну рослину. Настрій піднесений з самого ранку,  навіть будильник зовсім не дратував. Сьогоднішня пара була спільна для першокурсників усіх факультетів. Ми з Кетті швиденько одягнулися та поспішили на заняття

Практичні пари проходили в оранжереї за головним корпусом Академії. Оскільки магопортом нам не можна було користуватися, то я вирішила не ходити у кав'ярню, обійдуся без кави. Дуже вже боялася запізнитись на таке довгоочікуване заняття.

— Як думаєш, яка в мене буде рослина?  Може, якась лаванда, — мрійливо запитала я у Кеті.

— І не мрій, мала, кактус — це твоя справжня сутність, — почула глузливий голос збоку.

— Дуже смішно, Стефане, — а в тому, що цей голос належав саме йому я ні секундочки не сумнівалася.  — У самого, мабуть, якийсь бур'ян виріс або отруйний плющ.

— Ага, тіш себе надіями. У мене королівський фікус!

Я демонстративно закотила очі, всім своїм виглядом показуючи, наскільки мені все одно, що там у нього, і на скільки це круто. Фікус це ж круто? Треба буде запитати у містера Робінсона.

Стосунки зі Стефаном були на рівні тренер — учень, ми займалися на магозоні вже кілька тижнів. Він ніколи не втрачав можливість підколоти мене чи якось зачепити. Вирішивши не коментувати його фікус, я шмигнула в аудиторію. Кетті, яка стала свідком нашої короткої перепалки,  хитро прищурилася і запитала:

— Лісо, між вами щось є?

— Про що ти?

— Ну, ти і Стефан? Між вами наче іскри летять, це видно неозброєним оком.

— Не сміши мене. Ми просто тренуємося разом, Стефан мій наставник, який любить корчити з себе розумника. Я просто звикла до його підколок і не боюся його, на відміну від 90 % студентів от і все.

— Ага, розказуй мені, я ж бачила, як він на тебе дивиться.

— Як?

— Як вовк на кролика, ледве не облизується!

— Не вигадуй! Сама ж знаєш, ми різного поля ягоди. Це неможливо.

— Немає нічого неможливого.

До нас підсів Том і ми закінчили розмову. Слова Кетті пробудили в мені ті думки, які я відчайдушно від себе відганяла вже не один день. Стефан мені дійсно подобався. Не тільки як сильний маг, як чоловік.

Коли він на заняттях випадково торкався мене, серце в п’яти падало. Але я заховала ці непрохані почуття за сімома замками. Не вистачало, щоб про це ще хтось здогадався. Сподіваюся Стефан не такий спостережливий як Кетті. А щодо її слів про нього, думаю, це звичайні жарти, без підтексту.  Мені взагалі не потрібні ніякі стосунки, ні зі Стефаном, ні будь з ким іншим. Мені вистачило свого часу.

Це все через Лекса. Доля зіштовхнула мене з ним рік тому. Красень, тільки переїхав до нашого міста, з першого погляду закохав у себе добру половину школи. Чорні очі, в яких тонеш, широкі плечі, сталевий прес — як з картинки зійшов. Для нього не існувало жодних правил. Пекельний погляд його чорних очей пропалював наскрізь. Класичний приклад поганого парубка. Магічного дару у нього не було. З усієї школи він виділив мене і почав залицятися.

Його знаки уваги завжди були помпезними, навіть якщо глядачів не було. Якщо квіти — то шикарні троянди, вечеря — тільки в найкращому ресторані, шампанське — найдорожче та все у такому дусі. 

Звичайно, я дуже швидко у нього закохалася. Стосунки здавались казкою. Всі його слова для мене були  істиною, я вірила йому беззаперечно. Подумки, вже приміряла весільну сукню, а Лекс своїми вчинками, лише підтверджував, що наміри в нього серйозні.

Першими дзвіночками стали якісь дрібні зауваження від нього: “Одягни сьогодні червону сукню, а то у цій блакитній ти, як блякла міль. …Лісо, тобі вже вистачить…і келих забирався з рук… Нема чого йти до тих хвойд (це він про моїх подруг казав)”.

Я думала, що він просто опікується і не надавала великого значення оцим дзвіночкам. Подруги намагалися натякнути, що коли люблять по-справжньому, то не намагаються контролювати, переробити, а просто приймають такою, яка є. Та хто ж їх там слухав? Лекс став моїм першим чоловіком у всіх планах, якби він покликав мене на край світу, я пішла б не задумуючись. 

Всі знають, що рожеві окуляри б'ються склом всередину? Я переконалася на власному досвіді. Проста випадковість змінила моє життя. На випускному мали оголосити короля і королеву, а за попереднім голосуванням, саме ми мали отримати корони. Лекса в залі не було.

Я побігла його шукати і стала випадковим свідком його розмови з приятелями під сходами. Вони були не тверезі. Лекса якраз запитали, чи збираємось ми одружуватися після школи. Те, що я почула вибило мені землю з-під ніг.

— Ліса класна, мені з нею легко, та й узагалі. Але, вона явно не кохання всього мого життя. І тягнути її під вінець я не збираюся. Так ... шкільна розвага з приємними бонусами в ліжку, — розкрив під алкоголем свою сутність Лекс.

Серце вмить розбилося на мільйон уламків. До горла підступила нудота, стало нічим дихати. Я вийшла зі свого укриття.

— Лексе, що ти тільки-но сказав? — голос тремтів і сльози виступили на очах.

Я чекала, що він почне вигороджувати себе, але він не став.

— Я втомився прикидатися, Лісо. Мені шкода, що ти так дізналася. Але це правда.

Мій світ розвалився. Я забігла в одну з класних кімнат і впала в істериці на підлогу.

На шум збіглися люди, але я нікого не бачила крізь сльози. Мої найкращі подруги Ліна та Лана майже відразу зрозуміли, що справа у Лексі. Вони миттю розігнали публіку і почали мене заспокоювати. Я кричала:

— Як він міг? За що? Ненавиджу! — сльози не припинялися.

— Не реви, дурненька, ця тварина того не варта!

— Я ж його….а він…, – схлипувала я.

— Та пішов він у тролячу дупу, виродок! Ти у нас розумниця, красуня, знайдеш у тисячу разів краще. Ти знаєш, ми не хотіли тобі раніше розповідати, але Лекс… його бачили з іншими дівчатами в різних місцях, він брехав тобі.