Глава 4

Ліса

Ранок знову почався з будильника, і це зовсім не бадьорило, на відміну від філіжанки міцної ароматної кави… Ох, як же її зараз хочеться. Цікаво, а чи можна намагічити собі лате в ліжко? Це реально дуже спростило б мої підйоми вранці.

Поспіхом одяглася і побігла до кав'ярні. Замовивши чашечку улюбленого напою, насолоджувалася кожним ковтком, в передчутті гарного дня. Раптом побачила Стефана, що теж, напевно, прийшов по каву. Так, треба швидко звідси тікати, поки він мене не помітив. Мені дуже не сподобалися його слова у ректора в кабінеті, і ставати тягарем я не хотіла. Обійдуся якось і без нього.

Встала і швидкими кроками попрямувала до Академії, мало не переходячи на біг. Мій план непомітної втечі майже вдався, якби не проклятий пеньок під ногами. Це було феєрично! Я перечепилася ногою через нього і ганебно впала, розпластавшись на стежці, ще й кава приземлилася на мене зверху.

— Прекрасно! Просто чудесно почався день, — бурчала я собі під ніс. Що могло бути гірше?!

— Ну що за ти за 33 нещастя ходячих! Звідки ти на мою голову взялася, — чоловічий голос звучав насмішкувато і з легким роздратуванням.

Звичайно, це Стефан, який, безумовно, бачив моє падіння. Вже друге за два дні!

— Нікуди я не звалювалася, і взагалі, особисто я тебе ні про що не просила! Я й сама розберуся.

— Розбереться вона, звісно ж, — закотив очі Стефан. — Це тобі не ігри, можна таких дров наламати, якщо не навчитися користуватися своїм даром.

— Дякую, що просвітив. — сердито буркнула я, намагаючись піднятися з трави й оцінити масштаби забруднень. Мені ще було образливо від тієї його реакції у ректора в кабінеті вчора.

От не щастить! І навіть немає у що переодягнутися.

— Ти тут мені не вийожуйся, зрозуміла? У мене ректор диплом курує, завалить за дві секунди. Хоч я і не в захваті від цієї ідеї, але нам прийдеться разом тренуватися. Тож сьогодні зустрічаємось після пар на магозоні за гуртожитком.

Я хотіла була обуритися і продовжити суперечку, але прикусила язика, згадавши, що це реально мені перш за все потрібно. І він хоч зарозумілий та малоприємний тип, але ще на його дуелі з Джеральдом було видно, що хлопець талановитий бойовик.

— Добре, домовились. Від мене що треба? — відповіла я зрештою.

— Дойди й не вбийся, я тебе прошу, — в'їдливо сказав Стефан.

— Ха-Ха! Дуже смішно, жартівник.

— Біжи вже, ходяча трагедія.

Глянувши на годинник, я зрозуміла, що запізнююся. От чому так? Як би рано я не вставала, як би швидко не збиралася, — однаково прийду не вчасно. Ніби пороблено! Чимдуж побігла до Академії, в голові прокручуючи словесну перепалку зі Стефаном. Чи не занадто хамувато я йому відповідала? Зловила себе на думці, що я його чомусь абсолютно не боюся, не зважаючи на його репутацію.

День пролетів, як одна мить. Пари були насичені, я дізналася багато нового. Після навчального дня не було відчуття втоми, навпаки, сил вистачало. Але попереду тренування зі Стефаном, це трохи бентежило.

Дорогою до гуртожитку мене наздогнала Нора.

— Ти чого така сумна, наче на ешафот ідеш?

— Майже. Іду на тренування зі Стефаном. Ректор змусив його займатися зі мною, щоб швидше розвинути магічний потенціал.

— Стефан Блек? Ти з глузду з'їхала? Та половина дівчат академії останнє б віддали, аби з ним хоч кілька хвилин поспілкуватися, а вона ще й носом крутить!

— Не знаю, він якийсь неприємний, ще й хамовитий…

— Та ну тебе, зануда. Зате який гарний!

— Можеш йти замість мене, якщо хочеш.

— Ні, люба, він, звичайно, красень, але не у моєму смаку.

— Як на мене, то павич звичайний, — з легким роздратуванням відповіла я.

За спиною пролунав голос.

— Мала, ти вирішила в орнітолога перекваліфікуватися? Моя допомога в освоєнні магії вже не потрібна?

Трясця, Стефан. І що він встиг почути?!

— А підслуховувати негарно! —  обурилася я.

— А павичами називати гарно?

Я почервоніла, як буряк.

— Пішли на тренування,— спробувала змінити тему.

— Наздоганяй.

Скривилася, але попленталася за ним.

— Побачимось згодом, Норо.

— Помацай його біцепси!

— Норо!

— А що! Вони, мабуть, сталеві, а в тебе такий шанс!

— Так, я пішла. Удамо, що я нічого цього не чула.

Тренувальний магозон за гуртожитком виявився величезним. Кілометр довжиною, не менше. Вгорі ледве помітно виднівся захисний купол, який стримував магію в рамках поля. Стефан був уже там.

— Давай швидко і продуктивно. Я не збираюся тут з тобою довго няньчитися. Ти вже встигла вивчити хоч одне захисне заклинання чи плетіння щита?

— Ще ні, на першій парі бойової магії вимірювали рівень потенціалу, а наступна лише завтра.