Розділ 4

Ліса

Ранок знову почався з будильника, і це зовсім не бадьорило, на відміну від філіжанки міцної ароматної кави… Охх.. як же її зараз хочеться. Цікаво, а чи можна намагічити собі лате в ліжко? Це реально дуже спростило б мої підйоми вранці.

Поспіхом одяглася і побігла до кав'ярні. Замовивши чашечку улюбленого напою, насолоджувалася кожним ковтком, в передчутті гарного дня. Раптом побачила Стефана, що теж, напевно, прийшов по каву. Так, треба швидко звідси тікати, поки він мене не помітив. Мені дуже не сподобалися його слова у ректора в кабінеті, і ставати тягарем я не хотіла. Обійдуся якось і без нього!

Встала і швидкими кроками попрямувала до Академії, мало не переходячи на біг. Мій план непомітної втечі майже вдався, якби не проклятий пеньок під ногами. Це було феєрично! Я перечепилася ногою через нього і впала розпластавшись на стежці, ще й кава приземлилася на мене зверху. Прекрасно! Просто чудесно почався день, — бурчала я собі під ніс. Що могло бути гірше?!

— Ну що за ти за 33 нещастя ходячих! Звідки ти на мою голову взялася, — чоловічий голос звучав насмішкувато і з легким роздратуванням. Звичайно, це Стефан, який, безумовно, бачив моє падіння. Вже друге за два дні!

— Нікуди я не звалювалася, і взагалі, особисто я тебе ні про що не просила! Я й сама розберуся.

— Розбереться вона, звісно ж — закотив очі Стефан. — Це тобі не ігри, можна таких дров наламати, якщо не навчитися користуватися своїм даром.

— Дякую, що просвітив. — сердито буркнула я, намагаючись піднятися з трави і оцінити масштаби забруднень. Мені ще було образливо від тієї його реакції у ректора в кабінеті вчора. От не щастить! І навіть немає у що переодягнутися.

— Ти тут мені не вийожуйся, зрозуміла? У мене ректор диплом курує, завалить за дві секунди. Хоч я і не в захваті від цієї ідеї, але нам прийдеться разом тренуватися. Тож сьогодні зустрічаємось після пар на магозоні за гуртожитком.

Я хотіла була обуритися і продовжити суперечку, але прикусила язика, згадавши, що це реально мені перш за все потрібно. І він хоч зарозумілий та малоприємний тип, але ще на його дуелі з Джеральдом було видно, що хлопець талановитий бойовик.

— Добре, домовились. Від мене що треба? — відповіла я зрештою.

— Дойди й не вбийся, я тебе прошу, — в'їдливо сказав Стефан.

— Ха-Ха! Дуже смішно, жартівник.

— Біжи вже, ходяча трагедія.

Глянувши на годинник, я зрозуміла, що запізнююся. От чому так? Як би рано я не вставала, як би швидко не збиралася, — однаково прийду не вчасно. Ніби пороблено! Чимдуж побігла до Академії, в голові прокручуючи словесну перепалку зі Стефаном. Чи не занадто хамувато я йому відповідала? Зловила себе на думці, що я його чомусь абсолютно не боюся, не зважаючи на його репутацію. Дивно.

День пролетів, як одна мить. Пари були насичені, я дізналася багато нового. Після навчального дня не було відчуття втоми, навпаки, сил було вдосталь. Але попереду тренування зі Стефаном, це трохи бентежило. Дорогою до гуртожитку мене наздогнала Нора.

— Ти чого така сумна, наче на ешафот ідеш?

— Майже. Іду на тренування зі Стефаном. Ректор змусив його займатися зі мною, щоб швидше розвинути дар.

— Стефан Блек? Ти з глузду з'їхала? Та половина дівчат Академії останнє б віддали, аби з ним хоч кілька хвилин поспілкуватися, а вона ще й носом крутить!

— Не знаю, він якийсь неприємний, ще й хамовитий.

— Та ну тебе, зануда. Зате який гарний! Які у нього плечі! Ух… — очі Нори хижо заблищали

— Можеш йти замість мене, якщо хочеш.

— Ні, люба, він, звичайно, красень, але пташка дуже високого польоту.

— Як на мене, то павич звичайний, — з легким роздратуванням відповіла я.

За спиною пролунав голос.

— Мала, ти вирішила в орнітолога перекваліфікуватися? Моя допомога в освоєнні магії вже не потрібна?

Трясця, Стефан. І що він встиг почути?!

— А підслуховувати негарно! —  обурилася я.

— А павичами називати гарно?

Я почервоніла, як буряк.

— Пішли на тренування ,— спробувала змінити тему.

— Наздоганяй.

Я закотила очі, скривилася і попленталася за ним.

— Побачимось згодом, Норо.

— Помацай його біцепси!

— Норо!

— А що! Вони, мабуть, сталеві! А в тебе такий шанс!

— Так, я пішла, удамо, що я нічого не чула.

Тренувальний магозон  за гуртожитком виявився величезним. Кілометр довжиною, не менше! Вгорі ледве помітно виднівся захисний купол, який стримував магію в рамках поля. Стефан був уже там.

— Так, давай швидко і продуктивно. Я не збираюся тут з тобою довго няньчитися. Ти вже встигла вивчити хоч одне захисне заклинання чи плетіння щита?

— Ще ні, на першій парі бойової магії вимірювали рівень потенціалу, а наступна лише завтра.

— Зрозуміло, я тобі покажу один фокус, але якщо що, я тобі нічого не говорив. Просто не хочеться розтягувати це задоволення надовго, у мене своїх справ купа

— Не в тебе одного, — зітхнула я. 

— Загалом, нічого складного. Ти маєш заплющити очі і спробувати відчути свою внутрішню енергію. Вона, зазвичай, відгукується легким лоскотом у районі сонячного сплетіння. Коли відчуєш, уяви, що навколо тебе купол із непробивного скла. Я кину в тебе малесеньку вогняну кулю, а вона має наштовхнутися на твій щит і відскочити. Добре?

— А якщо не вийде?

— Не вийде, то трохи обпечешся. Не згориш, не переймайся.

— Дуже обнадіює.

— Давай вже пробувати, досить розмов.

Я заплющила очі. А раптом не вийде? Може все-таки немає в мене магії, досі вона ніяк не проявлялася. Так, відкинути сумніви! Як там казав Стефан? Треба достукатися до своєї внутрішньої сили, чи до чого там? Виходило щось не дуже. Ніяких особливих відчуттів. Вже хотіла розплющити очі і сказати, що це все марна трата часу і я бездарна, як щось колихнулося всередині. А це щось новеньке, зраділа я. Дивний лоскіт. Це, мабуть, воно! Уявила скляний купол, але тут щось боляче обпекло плече.

— Ай, — скрикнула я і розплющила очі.