Глава 3

Ранок наступного дня почався з неприємного пищання будильника. Як же не хочеться так рано прокидатися. Ну чому навчання не починається о 10-й ранку? Я б хоч трохи виспалася, але ні, 7:00, треба вже збиратися.

Питання номер один: де знайти каву? Можна було б, звичайно, самій зварити, кухня ж є в гуртожитку. Але скільки б я не намагалася, у мене виходила якась бридка на смак коричнева вода. У їдальні сніданків немає, то ж я швидко зібралася і пішла шукати найближчий кафетерій чи кав'ярню. На території кампусу обов'язково має бути щось схоже.

Вийшла з будівлі ще сонна. Я взагалі особливою уважністю й акуратністю не відрізняюся, а вранці так взагалі. До пуття ще не прокинулася, йшла, позіхала і складала в голові список справ на сьогодні.

Я була б не я, щоб не перечепилася і не полетіла шкереберть зі сходів. І, мабуть, точно собі щось би зламала, якби мене не підхопили чиїсь сильні руки. Я від несподіванки аж зойкнула. Піднявши голову, побачила невдоволене лице юнака.

— Тобі жити набридло, чи що? Ти чого мені під ноги летиш? — злісно гаркнув хлопець.

Швидко викрутилася з його рук та поправила спідницю, яка задерлася непристойно високо. Ото злюка! Не з тої ноги встав, чи що…

— Вибач, я просто спіткнулася.

— Спіткнулася вона! Ходять тут усякі, попити кави нормально не дають, — пробурчав рятівник.

Я тим часом його нахабно розглядала. А він нічого такий. Дуже високий, широкоплечий брюнет. Єдине світле, що у нього було, це очі. Сіро-блакитні. Незаконно гарні. Одягнутий стильно: чорна футболка, такого ж кольору джинси, а на них свіжа пляма. Ой, це ж, мабуть, через мене він на себе напій вилив! Не зручненько вийшло.

Цікаво, чому він ще не формі? Тут мій мозок все-таки запрацював і зачепився за знайоме слово.

  — Кава? Прошу тебе, скажи, де можна купити каву? Мені дуже треба! До пар залишилося зовсім мало часу, а я сплю на ходу.

— Воно й видно! За рогом ліворуч кав'ярня.

— О, вважай, що ти мене врятував! Хоча, ти й справді, можна сказати, врятував, зловивши на сходах. То ж дякую ще раз, я побігла шукати божественний напій, який допоможе мені мислити більш-менш ясно, — якийсь потік слів у мене вранці.

— Будеш винна, — буркнува хлопець.

— Я Ліса, до речі.

Брюнет вигнув брову, якось дивно на мене подивився, але нічого у відповідь не сказав. Просто розвернувся та пішов.

«Приємно познайомитись», — пробурчала я собі під ніс. От невихований. Навіть не представився. Та ну його, скоріше б отримати порцію ранкового бадьорого напою.

Кав'ярня справді виявилася за рогом. Як я зрозуміла з інтер'єру, заклад здебільшого працював у форматі «їжа з собою», але було декілька столиків у приміщенні й на вулиці. У меню як звичні напої, на кшталт кави та чаю, так і всяка дивина. Молоко оленя, безалкогольний ель, вегетаріанська Мері... Хто його знає. що воно таке. Порадували низькі ціни.

Замовила лате з карамельним соусом і вмостилася за столик на вулиці. М-м-м-м, як це смачно. Вдосталь насолодившись напоєм, поспішила на навчання.

Перша пара — бойова магія. Заняття проходили на свіжому повітрі в окресленому периметрі, який називали магозоном. Мені про нього розказували раніше. Зовні магозон схожий на боксерський ринг, тільки замість канатів натягнуті магічні нитки, які блокували енергію і не давали магії вилетіти за межі квадрата. Адже мало кого б порадувала вогняна куля, що раптово летить на зустріч.

Навколо магозону зібрався цілий натовп студентів, викладача не було видно. Я побачила серед зівак Нору.

— Привіт. Я щось пропустила? — підійшла до дівчини ближче.

— О, привіт, ти вчасно. Тут шоу. Старшокурсники розважаються.

Я стала навшпиньки, щоб краще роздивитися що там відбувалося. А у магозоні йшов справжній магічний бій. Я вперше таке бачила.

Два хлопці запускали один в одного вогняні кулі неймовірної потужності. Вони так спритно вправлялися з ними, що, здавалося, це звичайна гра в сніжки. Дивовижно!

Я захоплено завмерла і не могла відірвати очей від магозону. Одного із дуелянтів я впізнала. То був мій ранковий рятівник. Його міцні м'язи  виділялися навіть через футболку, на лобі злегка виступив піт, але він так легко і невимушено вів бій, ніби все життя тільки те й робив, що вогняними кулями кидався. У його сіро-блакитних очах виблискували зухвалі вогники, а на обличчі сяяла хитра усмішка. На щоках від цього з'явилися ямочки. О, небеса, вони напевно звели з розуму сотні  дівчат. Як я їх вранці не розгледіла? А, ну так, він же не посміхався…

— А хто це там на рингу? — поцікавилася у Нори.

— Джеральд та Стефан. Я про них тобі вчора розповідала, – не відриваючи погляду, прошепотіла дівчина.

— Оце то так. А хто з них хто?

— Блондин — це Джеральд, а брюнет — Стефан.

Значить Стефан. Це ж треба було впасти на одного з найвпливовіших хлопців у академії! Я у своєму репертуарі, без пригод нікуди.

Його противник Джеральд виявився високим, підтягнутим блондином зі стильною стрижкою. Було в його блакитних очах щось грайливе, навіть зухвале.