Розділ 3

Ліса

Ранок наступного дня почався з неприємного пищання будильника. Як же не хочеться так рано прокидатися. Ну чому навчання не починається о 10-тій ранку? Я б хоч трохи виспалася. Але ні, 7:00, треба вже збиратися.

Питання номер один: де знайти каву? Можна було б, звичайно, самій зварити, кухня ж є в гуртожитку. Але скільки б я не намагалася, у мене виходить якась бридка на смак коричнева вода. У їдальні сніданків немає, то ж я швидко зібралася і пішла шукати найближчий кафетерій або кав'ярню. На території кампусу обов'язково має бути щось схоже.

Вийшла з будівлі ще сонна.  Я взагалі особливою уважністю і акуратністю не відрізняюся, а вранці так взагалі. До пуття ще не прокинулася, йшла, позіхала і складала в голові список справ на сьогодні.

Я була б не я, щоб не перечепилася і не полетіла шкереберть зі сходів. І, мабуть, точно собі щось би зламала, якби мене не підхопили чиїсь руки. Я від несподіванки зойкнула. Піднявши голову побачила невдоволене лице юнака.

— Тобі жити набридло, чи що? Ти чого мені під ноги летиш? — гаркнув хлопець.

Я швидко викрутилася з його рук, і поправила спідницю, яка задерлася непристойно високо. Ото злий яйкийсь, не з тої ноги встав, чи що.

— Вибач, я просто спіткнулася.

— Спіткнулася вона! Ходять тут усякі, попити кави нормально не дають — пробурчав рятівник.

Я тим часом його трохи розгледіла. Високий, широкоплечий брюнет. А він нічого такий. Одягнутий стильно: чорна футболка, такого ж кольору джинси, а на них свіжа пляма. Ой, це ж, мабуть, через мене він на себе напій вилив! Цікаво, чому він ще не формі? Єдиним світлим були його очі — сіро-блакитні. Тут мій мозок все-таки запрацював і зачепився за знайоме слово.

  — Кава? Прошу тебе, скажи, де можна купити каву? Мені дуже треба! До пар залишилося зовсім мало часу, а я сплю на ходу.

— Воно й видно! За рогом ліворуч кав'ярня.

—О, вважай, що ти мене врятував! Хоча, ти й справді, можна сказати врятував, зловивши на сходах. То ж дякую ще раз, я побігла шукати божественний напій, який допоможе мені мислити більш-менш ясно, — якийсь потік слів у мене вранці.

— Будеш винна — підморгнув хлопець.

— Я Ліса, до речі.

Брюнет вигнув брову, якось дивно на мене подивився, але нічого не сказав. Просто розвернувся та пішов.

«Приємно познайомитись», — пробурчала я собі під ніс. От невихований. Навіть не представився. Та ну його, скоріше б отримати порцію ранкового бадьорого напою.

Кав'ярня справді виявилася за рогом. Як я зрозуміла з інтер'єру, заклад здебільшого працював у форматі «їжа з собою», але було декілька столиків у приміщенні й на вулиці. У меню були як звичні мені напої: лате, чорна кава, різні трав'яні чаї, так і всяка дивина: молоко оленя, безалкогольний ель, вегетаріанська кривава мері та подібне. Я замовила лате з карамельним соусом і вмостилася за столик на вулиці. Мммм ... як це смачно.

Перша пара — Бойова магія. Заняття проходили на свіжому повітрі в окресленому периметрі, який називали магозоном. Мені про нього розказували. Зовні він був схожий на боксерський ринг, тільки замість канатів були магічні нитки, які блокували енергію і не давали магії вилетіти за межі квадрата. Адже мало кого б порадувала вогняна куля, що раптово летить на зустріч.

Навколо магозону вже цілий натовп студентів, викладача не видно. Захисники часто працювали в парі з бойовиками, тому ці пари у нас спільні. Я побачила в натовпі Нору.

— Привіт. Я щось пропустила?

—О, привіт, ти вчасно. Тут таке шоу! Старшокурсники розважаються.

Я піднялася навшпиньки, щоб краще роздивитися що відбувалося у магозоні. А там йшов справжній магічний бій.

Два хлопці запускали один в одного вогняні кулі неймовірної потужності. Вони так спритно вправлялися з ними, що, здавалося, це звичайна гра в сніжки. Дивовижне видовище!

Я захоплено завмерла і не могла відірвати очей від бою. Одного із дуелянтів я впізнала. То був мій ранковий рятівник. Його м'язи було видно через футболку, на лобі злегка виступив піт, але виглядав він так легко і невимушено, ніби все життя тільки й робив, що вогняними кулями кидався. У його сіро-блакитних очах виблискували вогники, а на обличчі була хитра посмішка. На щоках ямочки. О, небеса, вони напевно звели з розуму сотні  дівчат. Як я їх вранці не розгледіла?

— А хто це там на рингу? — поцікавилася у дівчини.

— Джеральд та Стефан. Я про них тобі вчора розповідала, – не відриваючи погляду, прошепотіла Нора.

— Оце то так. А хто з них хто?

— Блондин — це Джеральд, а брюнет — Стефан.

Значить Стефан. Це ж треба було впасти на одного з найвпливовіших хлопців у Академії! Я у своєму репертуарі, без пригод нікуди.

Його противник Джеральд виявився високим, підтягнутим блондином зі стильною стрижкою. Було в його блакитних очах щось грайливе, навіть зухвале.

У натовпі почувся грізний рик.

— Так! Що тут відбувається? Що за збіговисько? Стівенсон! Ну якого дідька?! Ну я ж вам тисячу разів разом із Блеком повторював: ніяких поєдинків без нагляду вчителя! Ви ж повбиваєтесь тут! Ото вже настирливі хлопці! І дарма, що майже випускники! Який приклад ви подаєте молодшим курсам?! — це точно прийшов викладач.

Хлопці зі сміхом та штовхаючи один одного вийшли з магозону.

—Все-все-все, містере Сміт. Ідемо-йдемо. Просто перевіряли захист. А раптом що десь не так і якийсь першокурсник пораниться? — зі сміхом сказав Стефан.

— Або першокурсниця, — хмикнув блондин.

— Джеральд, я тебе прошу, навіть не дивись у бік новеньких дівчат. Мені вистачило скарг від батьків кинутих дівчат минулого року. Я обіцяю, ще одна така витівка, і на одного ловеласа в Академії поменшає.

— Це останній раз, слово честі, — голос Джеральда пролунав ну дуже непереконливо.

— Та якби ж то! Щоб не ваші приголомшливі бойові вміння, ви з Блеком давно були б відраховані. Так, не будемо зараз про бунтарів і дармоїдів. Чи серед нас є першокурсники? Скільки вас? Будьмо знайомі! Я містер Сміт — як ви вже зрозуміли, я викладаю бойову магію.