Глава 1

Ліса

— Лісо, ну скільки можна тебе чекати, ми запізнимося! — голос мами пролунав, як завжди, голосно і владно.

 — Іду я, йду!  — буркнула, ледве відірвавши погляд від вітрини з магічним інвентарем. Там виблискували іменні казанки різних розмірів та кольорів. От би мені такий, з індивідуальним написом! А ще оцю ручку, що записує все, що диктуєш. Це ж неймовірно зручно. І яскраво-рожеву сумочку з неосяжним дном хочеться… Сильно-пресильно!

Хочеться — перехочеться! Це життєвий девіз моєї мами, тому мені купили лише чорну невиразну посудину для варіння зілля, звичайні, ні разу не магічні, ручки, та сірий непоказний шматочок тканини на блискавці, що помилково назвали сумкою. Начебто все нове, але таке буденне… Аж до нудоти.

Я розуміла, що це насамперед через обмежені фінанси. Мама дбала, щоб у мене було все необхідне, але не більше. Якісь додаткові функції чи яскравий дизайн вона вважала надмірністю і марною тратою золотих. Головне, щоб практично, а гарно чи ні — то вже діло другорядне.

Коли я отримала запрошення до Академії магії “Аріаднес” на факультет оборони, мама була не дуже задоволена. Вона сподівалася, що якщо в мене і виявлять магічний потенціал, то я стану фауністом, ну, у крайньому разі, цілителем, але аж ніяк не магом, який працює у парі з бойовиками. Чому запрошення надійшло саме на цей факультет, я й сама не знала. Але мені було байдуже.

Після отримання листа з запрошенням на навчання, я стрибала від щастя мало не до стелі. Навчатися в “Аріаднес” було моєю мрією, яку я вважала нездійсненною. Триста разів перечитувала листа, не вірячи своєму щастю, та викарбувані золотом слова: “Вручити особисто в руки Алісії Вандервуд” стирали усі сумніви.

Академія магії “Аріаднес” — один із найпафосніших і найдорожчих навчальних закладів у нашому Морському Королівстві. Навчання коштує непристойно дорого, але ті, хто отримує спеціальне запрошення, можуть навчатися безплатно. Таких учнів зазвичай не більше десятка на рік. Цього року серед цих щасливчиків і я.

Ніхто не знає, як саме відбирають майбутніх студентів. Це таємниця покрита мороком. Чи їх підкорила моя харизма, чи приховані таланти — невідомо, але вже зовсім скоро я стану студенткою одного з найпрестижніших вишів Королівства.

Скоро почнеться нове життя. Я з нетерпінням чекала перший день навчання. Попри тривогу, відчувала, що відбудуться неймовірні зміни. І щось мені підказувало, що все це на краще.

***

Ранок першого дня у статусі першокурсниці видався дощовим і похмурим. Небо було повністю затягнуте хмарами, ніякого натяку на сонце. До Академії один за одним під'їжджали сучасні магомобілі. Гарні, блискучі, наче тільки виїхали із салону. Кілька учнів навіть приїхали із власним водієм.

Магомобілі заправляли енергією, яка коштувала величезну кількість золотих, тому дозволити собі такі могли лише дуже багаті чарівники. Точно не такі, як я.

Дорого, пафосно, стильно — типово для академії “Аріаднес”. Я приїхала на маготаксі, оскільки магобуси сюди, мабуть, і дороги не знають.

Подякувавши водію, вийшла і стала як вкопана. Матінко рідна, яка краса!

Зовні академія була схожа на старовинний маєток, або, навіть, замок. Довгий фасад із коричневої цегли, величезні панорамні, фігурні башти по різні боки, а у центрі — трикутна каплиця зі дзвоном. У правому кутку на одну третю стіни герб академії — жовте коло, всередині якого синя літера "А", обвита лавровими гілками.

"А" — це, мабуть, від імені засновниці — Аріадни. Мені мама в дитинстві про неї казки розповідала. Вона була однією з наймогутніших чарівниць, а ще красуня, яких мало. До неї залицялися наймогутніші королі світу, а вона обрала серед усіх свого друга дитинства.

Аріадна з чоловіком заснували академію магії “Аріаднес” три сотні років тому, завдяки чому безліч обдарованих молодих людей отримали  можливість розвивати свій природний магічний дар. Спочатку навчальний заклад не вважався елітним, на навчання приймали лише за здібностями. Такою, якою академія є зараз, її зробили вже спадкоємці Аріадни. Тепер переважна більшість студентів — діти багатих батьків, а здібності є вторинним показником для вступу. Хоча, заради справедливості варто зауважити, що і серед них зустрічалося дуже багато сильних магів.

Плюси такого рішення очевидні — влиття великих коштів дозволило створити в академії суперкомфортні умови для навчання. Мінус — комфортно було далеко не всім. Наприклад, стипендіати серед цієї розкоші почувалися ніяково. Але їх тут була меншість, і я серед них. Добре, хоч однакова форма має трошки згладити  нерівність між представниками різних соціальних верств.

В академії всі дівчата мали носити білу сорочку з емблемою школи на нагрудній кишеньці, синю спідницю довжиною до коліна з двома горизонтальними жовтими смужками у нижній частині. Взимку до форми додався кардиган на ґудзиках, можна було також носити штани. Хлопці носили білу сорочку з такою ж емблемою та сині штани. На вихідних форма одягу була вільною. Мантії одягали тільки у великі свята і на випускний.

Мені форму пошила мамина рідна сестра. Вона працювала швачкою при палаці короля, і мала вільний доступ до різних тканин. У її таланті я не сумнівалася, тож форма сиділа на мені бездоганно.

З собою з дому взяла дві валізи. В одній — речі, а другу я заповнила книгами. Читання — це моя слабкість. Люблю поринути з головою у якісь дивовижні історії. Частково це пов'язане з тим, що в моєму житті нічого цікавого не відбувалося. Дотепер. Зараз я студентка академії магії. Тепер все інакше.