Частина 112

На балконі було тихо. Лише в саду ледь чутно шелестіло листя, а знизу доносився аромат липи й нічної м’яти. Я загорнулася в плащ, тримаючи чашку з трав’яним настоєм. Не хотіла ні розмов, ні рішень. Просто хотілося побути на самоті.  

Я почула, як прочинилися двері, але не озирнулася. Він не сказав ні слова, просто став поруч.

— Думала, ти не прийдеш, — промовила я, не відводячи погляду від темряви саду.

— Я думав, що не маю права, — відповів він тихо.

Калліст.
Мій емісар, мій супутник у тінях і світанках цієї історії. І щось більше. Я відчувала це давно, але не наважувалась вимовити. Не дозволяла собі навіть подумати надто глибоко.

— Але прийшов, — сказала я. — Ти ж не той, хто легко здається.

— Я прийшов не як емісар, — сказав він. — Просто як я.

Я нарешті повернулася до нього. Він стояв близько, та в його очах не було звичного блиску іронії чи дипломатичної витримки. Тільки щось надзвичайно просте й справжнє.

— Я не знав твоєї бабусі, Марто. Я не був тоді навіть народжений. Але я знаю, що вона була великою. І те, що вона передала — живе в тобі. Але навіть якби не було цього...
Я б усе одно тебе помітив. Ще тоді, в Академії. Коли побачив тебе в саду.

Я засміялась.

— Я боявся, — сказав він після паузи. — Що скажу щось не те. Що ти не для мене. Що все це надто велике.

— Я теж боялася, — відповіла я. — Що ти з цього світу, а я ні. Що я тут тимчасово. Що залишу слід і зникну. Що не матиму права на щось справжнє.

Ми мовчали. І це мовчання вже не було гірким. Воно було завершенням.

— Але тепер я знаю, — додала я. — Що хочу бути там, де ти.

Він доторкнувся до моєї руки. Не впевнено, як завжди, але ніжно, по-справжньому.

— Тепер ти можеш бути собою, — сказав він. — І не ховатися. Ми тебе захистимо. Я — тебе захищатиму.

Я кивнула.

— Я вже не ховаюсь.
І… Каллісте. Я теж тебе помітила. Давно. Просто не знала, що маю на це право.

Місяць виринув з-за хмар, і його світло торкнулося наших облич. А далі — не було вже нічого зайвого. Ні слів, ні страхів. Лише тиша, обійми і поцілунок. Простий, живий, теплий.

Це не було кінцем.
Це було початком.