Частина 105

Ми вийшли з порталу просто під арковим проходом південного крила палацу. Повітря тут було інше — наче насичене старими клятвами, золотим пилом і пильною увагою стін.

— Нарешті, — пролунав знайомий голос. — Я вже думав, ви вирішили робити все в підвалі Академії.

Розарт стояв з руками в кишенях і трохи пом’ятою сорочкою. Але в очах був блиск.

— Ми б і зробили, — відказав Віктор. — Але хтось викрав наші інгредієнти.

— Знаю. І знаю, хто міг до того бути причетний. Але спочатку зілля. Ідіть за мною.

Він повів нас довгими залами палацу, хвилясті склепіння яких відлунювали наші кроки. Золоті двері лабораторії відчинилися безшумно.

— Починай, — сказав Розарт. — У тебе є всі складники. І достатньо часу, щоб зробити це правильно. Гелена теж раніше тут готувала своє зілля.

Я видихнула. Зосередилася. Рухи були знайомі — точні, повільні. Я додала срібний лотос, пилок зоряної м’яти, розім’яті краплі фіолетового моху. 

— Заклинання стабілізації, — прошепотав Віктор.

— Тихо, — я підняла долоні. — Воно починається.

Чаша засяяла зсередини. Пара, що підіймалась, була прозора, майже невидима, але запах…

— Відчуваєш? — прошепотала я.

— Аромат теплого цвіту персика, змішаного з дотиком зоряної м’яти, — сказав Розарт. — Саме так.

Повітря наповнилось дивним теплом. Відчуттям дому, весняного вечора і щастя, яке ще не настало, але ось-ось…

Магія прийняла форму.

Зілля завершене.

Я опустилась на лаву, трохи приголомшена. Віктор тихо торкнувся мого плеча, мовчки. І в ту ж мить двері клацнули.

— Спізнився на саму реакцію, — пролунав голос.

Я підвела голову — і серце підстрибнуло.

На порозі стояв емісар. Той самий загадковий, завжди мовчазний, в темному плащі й з очима, що ніби знали більше, ніж говорили.

— Ти тут, — прошепотіла я.

— Я завжди був поруч, — відповів він. — Але тепер, нарешті, вчасно.