Частина 99

Магічне переміщення залишило по собі лише м’який шелест у вухах і відчуття, наче тебе обійняло саме повітря. Коли ми з Віктором розплющили очі, перед нами відкрився краєвид, що не потребував прикрас.

Ферма стояла на пагорбі, звідки відкривався вигляд на Мовчазне озеро — спокійне, темне, ніби хтось накрив його ковдрою із срібної тиші. Ні хвиль, ні птаха в небі. Тиша була така глибока, що чутно було, як ворушиться трава під вітром.

— Оце так. — прошепотав Віктор. — Тут навіть думки стихають.

Доріжка з плоского каменю вела до будинку, обвитого плющем і диким розмарином. Навколо грядки з дивними рослинами: деякі шепотіли одна одній, інші світилися в такт диханню землі.

— Магічні трави, — прошепотіла я. — Тут їх десятки видів, деякі з яких навіть у бібліотеці позначені як “втрачені”.

— А от і господар, — тихо мовив Віктор, кивнувши вперед.

Арістей Ладан з’явився на ґанку так тихо, що здалося — його виростила сама ферма. Високий, з довгим сивим волоссям, зібраним у вузол, він тримав у руках садовий ніж і гілку свіжозрізаного пурпурового вересу.

— Марта, — сказав він просто. Без питань. Без подиву. — Ти прийшла. Так і мало статися.

Я хотіла щось відповісти, але горло пересохло.

— Я Арістей. — Він поглянув на Віктора, трохи кивнув. — І тебе пам’ятаю. Ти син того самого світу, але вже з новим серцем. Заходьте.

Ми пройшли повз лавки з мохом, лавандою, пустирником і кількома рослинами, які здавалися не з цього світу. Один кущ, здавалось, легенько дихав, коли я проходила повз.

— Ви знали, що я прийду? — нарешті наважилась я запитати.

— Коли Розарт надіслав замовлення на мох, я відчув аромат магії, яка давно зникла з цього світу, — відповів він. — Аромат Гелени. Я знав, що скоро хтось із її крові прийде сюди. Бо історії не обриваються, вони чекають завершення.

Я сіла на дерев’яну лаву під вербою. Повітря пахло вечірньою м’ятою і вічною росою. Віктор стояв поруч мовчки, але я відчувала, що він насторожено тримає мій ритм.

Арістей поставив переді мною дерев’яну коробку, обгорнуту тканиною, вишитою старими алхімічними символами.

— Це було зібрано для тебе. І не лише для тебе, це запас для того зілля, яке ти маєш зготувати. Але ти маєш знати більше. Про ту, чия кров тече в тобі. Про Гелену.

Я затамувала подих.

— Вона не загинула, Марто. Вона зробила вибір. І я тоді змовчав. Але тепер — час говорити.