Частина 98

— Він знав мою бабусю, — сказала я тихо Віктору, коли вийшли з кабінету ректора і знайшла його в їдальні. — Арістей Ладан. Батько ректора. Вони були одногрупниками. Він супроводжував її в палац. Після того.. вона зникла.

Віктор мовчав, а звична іронія зникла з обличчя. Лише коротке:
— І тепер ми маємо знайти його.

— Ректор каже, що його батько все ще вирощує магічні рослини. Саме від нього прийшов фіолетовий мох для зілля. Розарт робив замовлення, але старий Ладан одразу зрозумів, що мова йде про мене. Ще тоді сказав синові: "Якщо вона з’явиться — відкрий портал". Наче все це вже колись було.

— Значить, він чекає, — промовив Віктор. — Або щонайменше пам’ятає, як воно було востаннє. І не хоче, щоб усе повторилося.

Я кивнула.
— Але ректор попередив: не говорити про минуле. Принаймні до того моменту, поки старий сам не захоче згадувати.

— Ще одна місія, де ми маємо йти наосліп, — Віктор трохи посміхнувся. — Але якщо це приведе до відповіді, я з тобою.

За кілька годин ми стояли перед порталом, що світився теплим бурштиновим світлом. Северин Ладан простягнув мені амулет, тонкий обруч із трав’яним візерунком, майже невидимим для стороннього ока.

— Це пропуск, — сказав він. — І захист. Він знає, що ви прийдете. Але ферма це місце тиші. Не всі можуть там залишитися надовго.

— Ми довго не будемо, — запевнила я. — Ми просто мусимо дізнатися правду.

— І не забувайте, — додав він, поглянувши на Віктора. — Ви там не тільки в пошуках минулого. У вас є майбутнє, яке залежить від зілля, що ви маєте створити.

— Ми не підведемо, — відповів Віктор. — Обіцяю.

Портал затремтів, простір навколо запульсував, і за мить ми зникли в спалаху світла, залишивши Академію позаду.