Частина 96

Професор Ельм сидів біля вікна у викладацькій залі, як завжди з горнятком чорного чаю і товстим зошитом, що мав вигляд пережитого трьох століть. Його мантія знову була вкрита крейдяними плямами, а перстень на пальці світився слабким блакитним світлом.

— Професоре Ельм, у вас є хвилина? — запитала я, обережно підійшовши.

Він підняв голову, злегка примружився і кивнув.

— Для вас завжди, пані Марто. Сідайте. Ви були у Єжи?

— Так. Ми щойно говорили про Гелену. Ви її знали, правда ж?

— Знав, — хрипло відповів він і поставив чашку. — Гелена була… вона була блискучою. Дуже розумна, відчайдушно чесна, з тією рідкісною магією, яка пахла квітами навіть у лабораторії. Ми навчалися разом. І, якби ви її бачили тоді, ніхто не сумнівався, що її чекає велике майбутнє.

— Вона справді працювала у палаці?

— Так. Після випуску вона кілька років викладала фітотерапію в Академії, а потім отримала спеціальне запрошення — прямо від королівської канцелярії. Її просили приготувати особливе зілля. Я не знаю яке, — він зітхнув. — Вона не розповідала. Ми лише знали, що це щось надзвичайне, пов'язане з лікуванням, але і з оберегами.

— І вона поїхала одна?

— Ні. Разом із нею поїхав ще один наш одногрупник. Ми тоді звали його просто Ладан —  Арістей Ладан, батько нашого ректора. Тоді він був відомим ботаніком. Спеціалізувався на рідкісних рослинах і на магії перетворення. Гадаю, саме його досвід і став причиною, чому він поїхав із нею.

Я на мить затримала подих.

— І що сталося далі?

— Після тієї поїздки вона зникла. Офіційно — «загинула при трагічних обставинах», але ми не мали жодних подробиць. Ладан повернувся мовчазний, майже не розмовляв. Через деякий час пішов у глибокі експедиції, зник із Академії, і лише років за десять з’явився знову, вже як викладач. Потім став ректором, і ще через декілька десятків років передав свою посаду сину. І досі ні слова про той день.

— А ви з ним не говорили про це?

— Я намагався. Але він лише сказав: «Вона вибрала шлях, якого не мала вибирати». І все.

Я похитала головою. Відчувалося, що за цими словами щось велике. Можливо небезпека. Можливо зрада.

— Чи могли вони знати, що трапиться? — запитала я. — Чи бабуся… Гелена… усвідомлювала, чому її викликали?

Ельм дивився на мене довго.

— Вона знала більше, ніж здавалася. Але навіть вона не могла передбачити всього. У нашій професії і магічній, і медичній є тонка межа між допомогою й участю в змові. Іноді, коли хочеш зцілити когось, тебе використовують для протилежного.

Мене охопила тиша. Підсвідоме відлуння всіх останніх подій стискало груди.

— А якщо історія повторюється, професоре?

— Тоді її треба завершити правильно, — тихо відповів Ельм. — І ти, Марто, можеш це зробити.