Частина 94

Їдальня Академії, зазвичай шумна, була цього ранку схожа на аптеку після пограбування, усе ще функціонує, але всі напружені. Столи стояли як завжди, кава пахла чарівно, булочки з легким хрустом кориці, але люди говорили пошепки, і навіть чайник сьогодні пищав тихіше.

Я підійшла до нашого столика, де вже сиділа Аліса, гойдала ногою під столом і щось жувала. Біля неї, як завжди, Софія із сережкою-лупою, спокійна, мов детектив, який знає щось більше. Ян, біля якого лежало вже три (!) шпателі, стукнув ложкою по чашці:

— Ну, якщо король у комі, це означає, що іспити відтермінуються?

— Ага, і в групу додадуть ще одного некроманта, для стабільності, — відгукнулася Аліса.

— Хіба що призначать викладача з некро-фармації, — хмикнула Софія. — Я чула, є такий один у Західному Кластері. Годує жаб екстрактом з тіней.

— М-м, тіні з тінями, звучить як сніданок в новинах, — прокоментував Денис, який саме з’явився й акуратно виклав поруч свою чашку з відваром шипшини. — Хтось чув офіційне підтвердження?

— У Хелени Мар були зв’язки у Палаці. — Аліса трохи посерйознішала. — Вона прислала мені листа. Казала, що король не просто в комі, магічна мережа навколо трону "розривається". Це щось більше, ніж звичайна хвороба.

— Принц візьме управління? — обережно запитала я.

— Проблема в тому, що принц ще не готовий. Його магія нестабільна. Кажуть, що королева хоче передати владу собі. А вона, м’яко кажучи, непопулярна, — Аліса понизила голос. — Вона ж не з нашого королівства. Зате одружилася з королем якось дуже зручно. Люди шепочуть, що вона просто чекає моменту.

— Тобто, переворот? — Ян відклав ложку. — Прямо як у тій хроніці про спадщину Льодяного трону.

— Ніхто не каже це вголос, але в Палаці паніка, — знизила голос Софія. — І це відчувається навіть тут. Магічне поле дрижить. Я не могла нормально спати, у мене всі флакони гупали вночі.

— А у мене чай з ромашки вибухнув, — буркнув Денис. — Це нормально?

— Якщо це був той, що ти збирав минулого літа, то ні, — сказала я.

— Чудово. То ми на межі перевороту, і ще й чай небезпечний.

Ми всі засміялися. Але сміх був не такий, як завжди. Він тримався на тонкій нитці. Бо всі ми знали, щось змінюється. І швидко.

Я проковтнула останній шмат булочки і глянула у вікно. Там, де сад, там, де тиша ніби все спокійно.