Частина 93

— Марто, прокинься. — Голос Віктора був приглушений, але терміновий. — Збирайся. Терміново. Нас чекає ректор.

Я не одразу зрозуміла, чи це сон, чи реальність. Василько муркнув і скотився з ліжка. А отже таки не сниться.

— Щось сталося? — прошепотіла я, хапаючи перший-ліпший светр і згрібаючи волосся у вузол.

— Сталося. І серйозно.

Темна коридорна галерея Академії була освітлена лише настінними кристалами, що пульсували тривожно-білим світлом. Віктор ішов мовчки, зосереджено. У нього в очах було те саме, що у викладача перед складним іспитом — не страх, а відповідальність.

Двері до Ректорської Зали вже були прочинені. Усередині знайомі обличчя.

Ректор Северин Ладан стояв біля великого гобелена, руки схрещені за спиною. Його темний плащ відкидав тінь на мапу світу.
Професор Ланскі, як завжди, щось записував у свій щоденник. Його пальці тримали перо так, ніби воно було скальпелем.
Сталко стояв осторонь, зосереджений, мовчазний.
Зиновій Ельм обережно протирав перстень об полу мантії. Він, здається, відчував магічні зміни перш, ніж вони ставали видимими.
А біля шафи з артефактами стояв Єжи, бібліотекар. Його зачіска трохи розтріпана, але погляд точний, як завжди.

— Сідай, Марто, — сказав ректор. — Ситуація надзвичайна. Король у комі. Ми отримали це підтвердження кілька годин тому.

Я відчула, як ноги холонуть. Внутрішньо я вже знала, що щось трапиться, після листа емісара, після попереджень. Але чути це вголос було інакше.

— Принц поки не може керувати сам. А магічний зв’язок династії з основними сферами нестабільний, — втрутився Зиновій. — Якщо не діяти швидко, можемо втратити не тільки короля, а й рівновагу в цілій країні.

— Ми підозрюємо, що ситуація пов’язана з потребою зілля, — додав Ланскі, зиркнувши на мене. — Того самого, про яке йшло замовлення з палацу. Його замовила королева. Але обставини дивні. Принц нині в небезпеці. І нам потрібно підготувати нове зілля. Надійне. Без шансів для підміни.

Я мовчала.

У голові калатало: Принц сам просив допомоги. Казав, що його хочуть отруїти. Що королева не його мати. Що їй не можна довіряти…

Я мала б їм сказати. Розповісти все. Але зараз не час. Ще ні. Якщо вона дізнається, що я знаю правду, у мене не буде навіть хвилини. Ані для зілля, ані для порятунку.

— Я готова допомогти, — сказала я просто. — Ми маємо зробити все якнайшвидше.

Ректор кивнув.
— Тоді зранку розпочнемо. Але є одна умова. Для цього зілля потрібна не просто алхімічна точність. Потрібна емоційна відповідність. Зілля працює, тільки якщо творець знає справжню суть зв’язку між світами.

— Що ти маєш на увазі? — прошепотав Віктор.

— Хтось із предків Марти вже був тут. І залишив ключ. До зілля. До серця. До подій, які зараз відбуваються.

Я стиснула пальці.
 Бабуся. Вона знала про цей світ. Вона була тут. І, можливо, саме вона причина, чому зілля, яке я зварю, зможе врятувати трон.

Я кивнула.

— Я знайду цю відповідність. Обіцяю.

Ректор глянув на мене довго. Потім мовчки поклав мені руку на плече.

— Віримо тобі, Марто.