Частина 91

Їхній сміх було чути ще знизу, з кухні гуртожитку. Коли я піднялась на поверх, запах какао, м’яти й карамелі повис у повітрі, ніби хтось розлив затишок по всіх кутках. Василько вистрибнув із тіні і пробіг повз мене в кімнату, а я за ним.

— Марта! — вигукнула Аліса, злітаючи з подушки, де вона сиділа у позі лотоса. — Жива! Ну слава богині Відновлення! Ми вже думали, що тебе забрали в інший світ.

— Та майже так і було, — пробурмотіла я, вмощуючись між Софією та Артемом.

Софія мовчала, але легенько кивнула. Вона завжди говорила мало, але її погляд сережки-лупи вже ковзав по мені, ніби сканував рівень стресу і внутрішньої розбалансованості.

— То як там? — запитав Ян, крутячи в пальцях хромований шпатель, який виглядав так, ніби його тільки-но дістали з набору для інопланетного аутопсії. — Ти пахнеш лабораторією.

— Все складно. Але цікаво, — відповіла я і трохи сховала погляд. Мені хотілося розповісти все, але ще більше, не лякати їх.

Аліса засунула до рота ромашкову цукерку, і з виразом великої таємниці прошепотіла:

— Ви знаєте, що наставниця мені написала листа власноруч? Паперовий лист, із восковою печаткою. І там написано, що в Академії готуються зміни. Серйозні. Неспокійно.

— Це щось нове? У нас весь рік "неспокійно", — кинув Артем, закинувши руки за голову. — Я б вже зварив собі чай із спокійного, але такого в аптечці немає.

— Ні, цього разу інакше, — наполягала Аліса. — Подейкують, що при дворі готується переворот. Король хворіє, дуже. І, схоже, його вже "лікують", так, що скоро не встане.

— Угу, як завжди, — прошепотіла Софія. — Зверни увагу: останні укази йдуть не від нього, а через королівську раду. Підпис завжди тьмяний. Наче рука не його.

— А принц? — поцікавився Ян. — Він хоч щось уміє? Бо в мене таке враження, що його магія це максимум запалити свічку, і то з вогнеметом.

— Саме це й проблема, — відповіла Аліса. — Принц слабкий у магії. Його влада символічна. А магічні родини цього не терплять. І королева…

— От тільки не починай, — Артем махнув рукою. — Зараз буде “Плітки Академії: Спецвипуск”.

— Вона з сусіднього королівства, — не зупинялась Аліса. — І досі ніхто не знає, як вона вийшла заміж за короля. Магічне злиття? Зілля? Угода? А тепер, коли король хворіє, вона фактично при владі. І її бояться. Не люблять. Особливо прості люди.

— Я чула, що в її королівстві викорінювали незалежну алхімію, — вставила Софія. — Магів, які не служать при дворі, переслідували. Може, і тут буде так?

Я мовчки ковтала кожне слово. Те, що говорили, і як говорили, лягало в один ланцюг з тим, що ми з Віктором щойно обговорювали з викладачами.

— І головне, — додала Аліса. — Наставники кажуть, що в Академії може змінитися все. Курси, профілі, навіть сама структура навчання. Якщо прийдуть "нові люди".

— Хтось має вуха при дворі. Хтось у Аркадемії. А ми сидимо тут, п’ємо какао і чекаємо, поки хтось розрулить, — сказав Денис, тихо, але з тією інтонацією, що одразу поставила крапку.

Ми всі замовкли.

Навіть Василько, який до того часу вже вклався на підвіконні, підняв голову, ніби теж щось запідозрив.

Я дивилася на друзів, і в мені повільно визрівала думка, яка холодила спину.
А якщо розрулювати доведеться нам?