Частина 80

Я відчинила двері до кімнати і одразу насторожилась.

Світло від лампи, яку я залишала ввімкненою, падало під іншим кутом. Ліжко було застелене надто акуратно, краще, ніж я це зазвичай робила. І чашка з мелісою стояла на підвіконні з іншого боку, ніж я її лишила.

Я мовчки переступила поріг. Повітря здавалося густішим. Василько зайшов слідом і одразу спинився, обнюхуючи підлогу, потім підстрибнув на шафу й почав пильно вдивлятися в одну точку на стіні. Я завмерла. У горлі пересохло.

Все ніби на місці. Сумка, яку я цього разу не взяла з собою, зошит бабусі, мій старенький ноутбук, флакони. Я відкинула плед, заглянула під ліжко, нічого. Але щось не давало спокою. Відчуття легкого зсуву, ніби меблі в кімнаті трохи зрушили з місць, мінімально, майже непомітно. Але досить, щоб викликати тривогу.

І тільки через кілька хвилин до мене дійшло.

Книжка

Та сама яку я знайшла в бесідці. Вона з самого початку не справила на мене великого враження — рецепти, поєднання інгредієнтів, навіть кілька простеньких заклять, схожих на ті, що були в офіційній фармакопеї, яку видали в Академії. Жодної «секретної формули» чи натяку на особливу силу.

Я гортала її першого вечора після знахідки, швидко, без особливої цікавості. Вона скидалася на додатковий практичний посібник, але магічна фармакопея була в рази цікавіша, тай бабусин зошит містив більше цікавої інформації. І я про неї майже забула.

Але тепер її не було.

Місце на столі, де вона лежала разом із іншими книжками, залишилось порожнім. Я заглянула в сумку, під стіл, перевірила, чи не впала вона кудись — марно.

Зникла.

Спершу я тільки знизала плечима, ну, мало що, можливо, прибиральниця посунула, чи я сама десь поклала. Але що більше думала, то більше холоду підкрадалось до шиї. Бо книжка хоч і здавалася звичайною, хтось таки вирішив її взяти.

Навіщо?

Я нахилилась, і побачила на підлозі біля ліжка тоненьку гілочку. Ялівець. Його запах був різкий, терпкий. Я б не принесла його сюди, це точно. Я навіть не пам’ятаю, щоб хтось із знайомих використовував ялівець у зіллях, принаймні, тут.

Саме в цю мить я почула стукіт. Тук-тук. Ледь чутний.

Підійшовши до вікна, я побачила згорток на підвіконні, туго загорнутий у пергамент, перев’язаний мотузкою. Василько застиг, його очі горіли жовто-зеленими в світлі лампи.

Я обережно прочинила вікно й втягнула повітря. Воно було прохолодне, нічне.